Вопрос предоставления судом разрешения на заключение брака требует дальнейшего изучения и детализации правового регулирования, что позволит избежать совершения возможных процессуальных ошибок.
Ключевые слова: порядок и условия заключения брака, разрешение на заключение брака
ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО НАДАННЯ ДОЗВОЛУ НА УКЛАДЕННЯ ШЛЮБУ
І. В. Цилюкова, студентка 4 курсу
Національний університет «Львівська політехніка»,
Інститут права та психології
Науковий керівник: А. О. Дутко, к.ю.н., доцент.
Національний університет «Львівська політехніка»,
Інститут права та психології
Згідно ст. 21 Сімейного кодексу України шлюб – це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану [1]. Разом з тим, даний термін походить з давньослов’янської мови і означає урочисту обіцянку. Шлюб — це також форма соціальних відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється, та породжує подружні і батьківські права й обов’язки. Однією з вагомих ознак шлюбу є добровільність його укладення. І, якщо у випадках дотримання всіх законодавчо встановлених умов та вільного волевиявлення сторін з укладенням шлюбу не виникає труднощів, то недосягнення хоча б однією стороною подружжя шлюбного віку є перешкодою для його укладення.
Шлюб, його процесуальний порядок укладення та розірвання, права та обов’язки подружжя регламентуються сімейним законодавством України. Однак також існує тісний зв’язок цієї сфери правовідносин з цивільним процесуальним правом. Зокрема, коли мова йде про надання саме дозволу, а не права на укладення шлюбу у судовому порядку внаслідок недосягнення шлюбного віку.
Відповідно до ст. 23 Сімейного кодексу України «Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам». Справи про надання особі права на шлюб законодавцем віднесено до переліку справ які вирішуються в порядку цивільного судочинства в рамках окремого провадження, що зумовлено безспірністю таких категорій справ. Як слушно зазначає М. О. Німак, відсутність спору про право в даному випадку полягає у тому, що право на шлюб може належати кожній особі, а тому неможливо оспорювати наявність чи відсутність такого права у цієї особи [2, с. 130]. Проте, цивільним процесуальним законодавством не регламентовано порядку розгляду саме цієї категорії справ, не визначено вимоги до реквізитів відповідної заяви, що подається до суду, не встановлено також підсудність такої, особливої, на наш погляд, категорії справ.
На нашу думку, у заяві про надання дозволу на шлюб необхідно зазначати прізвище, ім’я, по-батькові особи, з якою передбачається реєстрація шлюбу, оскільки надання права на шлюб повинно відповідати інтересам заявника, а встановити це можна лише по відношенню до конкретної особи. Крім того, доцільно зазначати про те, що не існує обставин, які перешкоджають укладенню шлюбу, котрі передбачені ст. 26 СК України; що нареченим відомо про сімейний стан один одного і наявність дітей. У даному випадку також доцільно запозичити досвід зарубіжних держав щодо правового регулювання цього питання. Законодавство Латвії зобов’язує подавати разом із заявою про надання права на шлюб медичну довідку про стан здоров’я наречених, яка підтверджуватиме факт обізнаності наречених про стан здоров’я кожного з них і сприятиме встановленню відповідності укладення шлюбу інтересам заявника[3]. Крім того, вартий уваги досвід Республіки Білорусь. Кодекс Республіки Білорусь про шлюб і сім’ю, в статті 18 визначає, що шлюбний вік встановлюється у вісімнадцять років. У деяких випадках, орган, який реєструє акти цивільного стану, може знизити особам, які вступають у шлюб, шлюбний вік, встановлений, однак не більше, ніж на три роки[4]. Безумовно, такий підхід є цікавим і доцільним щодо запровадження в Україні.
Крім того, ми вважаємо за доцільне внести до ч. 2 ст. 23 Сімейного кодексу України доповнення, щодо можливості надання дозволу на укладення шлюбу в судовому порядку, закріпивши таке формулювання: «увипадках, обумовлених вагітністю, народженням дитини, спільним поживанням, за заявою особи та на підставі рішення суду їй надається дозвіл на укладення шлюбу, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам».
Варто також визначити підсудність цієї категорії справ. Так цивільне процесуальне законодавство (на відміну від інших категорій справ окремого провадження) не визначає суд, до якого слід подавати заяву про надання права на шлюб. Зважаючи на відсутність явки відповідача у справі, а також на можливість реєстрації шлюбу в будь-якому органі державної реєстрації актівцивільного стану (що випливає зі ст. 28 СК), та за аналогією ст. 257 ЦПКУкраїни (підсудність справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення), таку справу слід визнати підсудною за місцем проживання заявника.
Після прийняття заяви та відкриття провадження у справі суд має залучити до участі в ній заінтересованих осіб. Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 р. ними можуть бути: один або обоє батьків (усиновлювачів) неповнолітньої особи, піклувальник, особа, з якою передбачається реєстрація шлюбу, а також інші заінтересовані особи. Дана постанова зазначає, що заперечення батьків (усиновлювачів), піклувальників щодо надання права на шлюб не є підставою для відмови в задоволенні відповідної заяви, адже головним критерієм, яким керується суд для задоволення вимоги про надання права на шлюб є встановлення факту про відповідність такого права інтересам заявника[5].
Зважаючи на недостатнє правове регламентування процесуального порядку надання неповнолітній особі дозволу на укладення шлюбу в порядку окремого провадження та на підставі узагальнення відповідної судової практики, можна зробити висновок про допущення ряду помилок під час розгляду зазначеної категорії справ, таких як: роз’яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов’язків не на підготовчій частині судового засідання, а в ухвалі про відкриття провадження у справі; при розгляді даної категорії справ часто застосовуюється термінологія таінститути, які є притаманними лише для позовного провадження. Більше того, трапляються випадки розгляду даної категорії справв порядку позовного провадження, а не окремому, як передбачено законодавством[6, с. 60].
Таким чином, на підставі вищевикладеного, вбачаємо за доцільневнести доповнення до ч. 2 ст. 23 СК України щодо можливості надання судом дозволу на укладення шлюбу. Зважаючи на недостатність правового регламентування процесуального порядку розгляду даної категорії справ, варто доповнити Розділ IV чинного ЦПК України додатковою главою 13 «Надання неповнолітнім особам дозволу на укладення шлюбу», яка б містила ряд статтей стосовно підсудності даної категорії справ, реквізити заяви, порядок підготовки справи до розгляду,розгляд справи, рішення суду.
Отже, питання надання судом дозволу на укладення шлюбу потребує подальшого вивчення та деталізації у своєму правовому регламентуванні, для уникнення можливих процесуальних помилок.
Література
1. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. ( у ред. від 21.02.2016). [Електронний ресурс]: – Режим доступу : www.rada.gov.ua
2. Німак М. Процесуально-правова природа справ, що виникають із шлюбних правовідносин / М. Німак // Вісник Львівського університету. Серія юрид. – 2009. – Вип. 49. – С. 130 – 137.
3. Цивільний кодекс Латвії від 23 січня 1937 p. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://minjust.lgg.ru
4. Кодекс Республики Беларусь о браке и семье от 9 июля 1999 г. № 278-З (с изменениями по состоянию на 12 декабря 2013 г. № 84-З [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.pravo.by
5. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 р.[Електронний ресурс]: – Режим доступу : www.rada.gov.ua
6. Резникова М. Процесуальний порядок розгляду справ про надання права на шлюб: практичні аспекти / М. Резникова // Национальный юридический журнал: теория и практика. – 2015. – № 6. – С. 57 – 62.
Библиографическая ссылка
Цилюкова И. В. Процесуальний порядок розгляду справ про надання дозволу на укладення шлюбу // . – . – № ;
URL: step-science-bip.csrae.ru/ru/0-81 (дата обращения:
19.04.2024).