В статье исследуются актуальные проблемы признания отцовства в судебном порядке по законодательству Украины
Ключевые слова: установление отцовства, судебная защита гражданских прав
ВИЗНАННЯ БАТЬКІВСТВА ЗА РІШЕННЯМ СУДУ
В. С. Рис, студент 4 курсу
Інститут права та психології НУЛП
Науковий керівник: А. О. Дутко
к.ю.н., доцент, Інститут права та психології НУЛП
Частина 3 статті 51 Основного Закону нашої держави встановлює, що “сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою” [1]. Батьківство — природній і невідчужуваний стан людини, який випливає із самої суті існування людського роду і трактується як фундаментальний. О. О. Пунда зазначає, що батьківство — це соціально-правовий стан чоловіка, зареєстрованого батьком дитини, що пов'язаний передусім з наявністю між батьком і дитиною біологічного (кровного) споріднення [2, с. 74].
На сьогодні частими є випадки пов'язані із невизнанням батьківства за особою, яка фактично являється батьком дитини. Саме тому особливо важливим є порядок встановлення і визнання батьківства, який регулюється нормами сімейного та цивільного процесуального законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 125 Сімейного кодексу України (далі — СК України) “якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду” [3]. На основі даної правової норми можемо стверджувати, що існує добровільний та примусовий порядок визнання батьківства.
Добровільний порядок визнання батьківства грунтується на вільній згоді чоловіка і жінки щодо визнання чоловіка батьком дитини і полягає у поданні відповідної заяви до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Така заява повинна бути подана особисто. Можливі випадки надсилання заяви поштою, або ж через представника, проте в такому випадку заява та повноваження представника повинні бути нотаріально засвідчені.
Що стосується примусового порядку визнання батьківства, то він має місце за таких умов:
небажання жінки визнати чоловіка батьком дитини, чи навпаки — небажання чоловіка визнати себе батьком дитини;
відсутності зареєстрованого шлюбу між батьками дитини.
Справи про визнання батьківства суд розглядає в позовному провадженні за правилами цивільного судочинства, згідно зі ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України). Заява про визнання батьківства подається до суду за зареєстрованим місцем проживання відповідача (місцем його перебування) або позивача (ст. 110 ЦПК України) — альтернативна підсудність [4].
Суб'єктами подання позовної заяви можуть бути: матір дитини, опікун чи піклувальник дитини, особа, яка утримує та виховує дитину, особа, яка вважає себе батьком дитини та сама дитина, якщо вона досягла 18-ти річного віку.
Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої ст. 135 СК України, а саме: при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Питання, що стосуються визнання батьківства суд вирішує на основі поданих сторонами доказів. Як правило, більшість доказів подаються позивачем, оскільки він має заінтересованість у задоволенні позову.
Засобами доказування батьківства є:
письмові докази (свідоцтво про народження дитини, в якому батьком записана особа зі слів матері за правилами ст. 135 СК України; виписка з книги реєстрації народжень; листи зі змісту яких можна дізнатися про факт батьківства);
речові докази (сімейні фотографії; речі дитини; іменні чеки, поштові грошові перекази з цільовим призначенням — утримання дитини);
залучення свідків, які можуть свідчити про систематичні зустрічі з дитиною, піклування про неї під час хвороби, особисте оформлення дитини до закладів виховання та навчання;
пояснення сторін;
висновки експертів.
У судових справах з визнання батьківства призначаються судово-біологічна, судово-генетична, судово-геномна експертиза, а інколи суду доводиться застосовувати експертизи гінекологічну, урологічну, щоб з більшою достовірністю встановити батьківство [5, с. 101].
Зазначені експертизи призначаються ухвалою суду за заявою осіб, які беруть участь у справі. У практиці трапляються випадки, коли відповідач відмовляється від проведення такої експертизи. Дана ситуація вирішується на підставі ст. 146 ЦПК України, яка зазначає, що у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. У разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи [6].
Варто зауважити, що усі докази повинні бути оцінені із врахуванням статті 212 ЦПК, відповідно до якої жодний доказ не має для суду наперед встановленого значення, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності [6].
Також варто зауважити, що визнання батьківства за рішенням суду відрізняється від встановлення факту батьківства за рішенням суду, оскільки останнє може здійснюватися лише у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини.
На основі вище зазначеного можемо стверджувати, що визнання батьківства може проводитися у двох формах: добровільній та примусовій. Примусова форма являє собою досить складний та тривалий процес, який потребує належної підготовки пов'язаної із збиранням та дослідженням засобів доказування щодо наявності факту батьківства. Порядок визнання батьківства чітко регламентований нормами сімейного та цивільно-процесуального законодавства, що в свою чергу забезпечує ефективний захист прав та інтересів як батьків, так і дітей.
ЛІТЕРАТУРА:
Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — ст. 141.
Пунда О. О. Поняття та проблеми здійснення особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування людини / О. О. Пунда : Монографія. — Хмельницький — Київ, 2005. — 436 с.
Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-III // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 21-22 — Ст. 135
Гузь Л. В. Підготовка до судового розгляду справ, що виникають зі шлюбно-сімейних відносин / Л. В. Гузь, М. С. Лайкова, А. В. Сербіна. — Х.: Фактор, 2014. — 96 с.
Фесенко С. І. Обмеження права і свободи особи на фізичну (тілесну) недоторканність при проведенні експертизи у судових справах з визначення спірного батьківства (материнства), підміни дітей / С. І. Фесенко// Вісник Академії адвокатури України. — 2012. — № 3 (25). — С. 101-106
Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 40-41, 42 — Ст. 492