В статье рассматриваются актуальные проблемы определения места жительства ребенка в судебном порядке
Ключевые слова: место жительство, несовершеннолетние, судебный способ защиты гражданских прав
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ
С. Р. Вандьо, студентка 4 курсу
Інститут права та психології НУЛП
Науковий керівник: А. О. Дутко
к.ю.н., доцент, Інститут права та психології НУЛП
У ситуаціях пов'язаних із розлученням подружжя на тлі розбрату між батьками найважливішим об'єктом боротьби між ними та заручниками життєвих перипетій стають саме безневинні діти. В численних торгах за дітей перше місце займає питання пов'язане із визначенням місця проживання дитини.
Спори такого характеру можуть вирішуватися такими способами:
усна домовленість між батьками;
письмова домовленість між батьками (укладення договору);
звернення до органів опіки та піклування;
звернення до суду.
Як свідчить практика найчастіше питання щодо визначення місця проживання дитини вирішуються судом. Це пов'язано із багатьма факторами, серед яких: численні конфлікти між батьками дитини, які призводять до небажання укладати договір, тим паче досягати усної домовленості; неостаточність рішень органів опіки і піклування, оскільки в такому випадку існує можливість звернення до суду.
Категорія справ щодо зазначених спорів розглядається у позовному провадженні судом за зареєстрованим місцем проживання (перебування) одного з батьків до якого пред'являється позовна заява. Виняток із цього можуть становити позови, які містять вимоги щодо стягнення аліментів. В такому випадку підсудність буде альтернативною.
Позовна заява подається позивачем із додержанням вимог ст. 118 та ст. 119 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) [1]. До заяви додаються копія свідоцтва про розірвання шлюбу, довідка з місця проживання про те з ким проживає дитина та у кого перебуває на утриманні тощо.
Окрім традиційних для цивільного провадження позивача та відповідача у даній категорії справ повинні бути залучені органи опіки та піклування як треті особи. Участь органів опіки та піклування у даній справі обумовлена в першу чергу інтересами дитини, та необхідністю проведення актів обстеження умов проживання як батька, так і матері, та дачі свого висновку щодо рекомендацій та доцільності визначення місця проживання дитини з одним з батьків. Висновок органів опіки долучається до матеріалів справи та не має для суду наперед встановленого значення [2].
Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (у тому числі й в одній квартирі, житловому будинку), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи з установленої ст. 141 Сімейного кодексу України рівності прав та обов'язків матері і батька стосовно дітей, повинен постановити рішення, яке б відповідало інтересам малолітньої дитини [3, с. 68]. При цьому найвагоміше значення для встановлення істини та винесення правосудного рішення має процес доказування, в ході якого сторони обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення. Так, сторони повинні надати докази:
що свідчать про здатність батька чи матері нести обов'язки покладені на них фактом батьківства. До таких доказів варто віднести характеристики на батьків з місця роботи, служби, проживання; покази свідків про активну участь сторони у всебічному розвитку дитини, систематичне відвідування батьківських зборів, закладів охорони здоров'я у разі погіршення стану здоров'я дитини, чи з метою його профілактики;
що свідчать про матеріальне становище батьків. Наприклад наявність високооплачуваної роботи, чи належних житлових умов; надання можливості дитині відвідувати різноманітні гуртки та секції;
що свідчать про належний стан здоров'я батька чи матері. Такими доказами є медичні довідки, висновки лікарів, історії хвороби. Зазначені докази відіграють вирішальну роль, оскільки наявність важкої недуги, чи захворювання на алкоголізм буде свідчити про неможливість залишення дитини у такої особи;
інші обставини, серед яких ненормований робочий графік, аморальна поведінка тощо.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 161 Сімейного Кодексу України (далі — СК України): “Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення” [4]. Варто зауважити, що деякі з вище перелічених умов мають для суду вирішальне значення, наприклад прихильність дитини до одного з батьків, чи малолітній вік. Зокрема, прихильність дитини до одного з батьків визначається у порядку допиту, що регламентується ч. 1 ст. 182 ЦПК України, а саме: “Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі, або представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей” [1]. З даної норми можемо зробити висновок, що під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини, батьки можуть видалятися із залу під час допиту дитини про прихильність до одного з них. Також суду при визначенні такої прихильності варто враховувати, що малолітні та неповнолітні часто піддаються навіюванню з боку батьків. Таким чином, аби зберегти об'єктивність прихильності дитини варто проводити допит у формі бесіди чи гри із налагодженням психологічного контакту.
Варто зауважити, що історично суспільством закладено такий собі правовий звичай за яким дитина повинна залишатися проживати з матір'ю, оскільки мати від самого зачаття є ближчою до дитини. Такий же принцип застосовується у реальному житті. Також така тенденція пов'язана із сплатою батьком дитини аліментів.
Вважається, що наявність аліментних зобов’язань, особливо визначених за рішенням суду, негативно сприймається суддями (це стосується лише тих ситуацій, коли з позовною заявою про визначення місця проживання дитини звертається платник аліментів), і як показує практика, деякі судді можуть навіть не приймати позови у зв’язку з цим. Це пов’язано насамперед з тим, що стягнення аліментів, з того з батьків, хто проживає окремо від дитини автоматично означає визнання ним факту необхідності проживання дитини зі стягувачем аліментів. Адже, аліментними зобов’язаннями хоч і розпоряджається сам стягувач аліментів, проте аліментні платежі є цільовими, та повинні витрачатися тільки на дитину, а їх стягнення відбувається лише в інтересах дитини. Тому якщо дитина буде проживати з платником аліментів, то який сенс взагалі у сплаті цих аліментів [2].
Отже, можемо стверджувати, що процесуальний розгляд справ про визначення місця проживання дитини є одним із найскладніших та має свої особливості. До них варто віднести присутність у судовому засіданні органів опіки та піклування, подання специфічної доказової інформації сторонами, залучення дитини до судового засідання для засвідчення її прихильності до одного з батьків тощо. Існування таких особливостей пов'язане із наявністю специфічного суб'єкта — малолітньої та/або неповнолітньої особи, захист прав та інтересів якої є пріоритетним чинником для прийняття законного та об'єктивного рішення судом.
ЛІТЕРАТУРА:
Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 40-41, 42 — Ст. 492
Гузь Л. В. Підготовка до судового розгляду справ, що виникають зі шлюбно-сімейних відносин / Л. В. Гузь, М. С. Лайкова, А. В. Сербіна. — Х.: Фактор, 2014. — 96 с.
Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-III // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 21-22 — Ст. 135
Библиографическая ссылка
Вандьо С. Р. Процесуальні особливості розгляду справ про визначення місця проживання дитини // . – . – № ;
URL: step-science-bip.csrae.ru/ru/0-58 (дата обращения:
16.04.2024).