ШАГ В НАУКУ - 2016
I Международная научная дистанционная студенческая конференция

Юридические науки
Порядок надання права на шлюб особам, які не досягли шлюбного віку
Паращич В.П. 1

1. Институт права и психологии Национального университета «Львовская политехника»

Резюме:

В статье исследуются процессуальные особенности рассмотрения дел о предоставлении права на брак лицам, не достигшим брачного возраста, а именно: лица, которые могут быть заявителями и заинтересованными лицами, подсудность данной категории дел, основания для предоставления права на брак, предмет доказывания по данной категории дел.

Ключевые слова: семейное право Украины, подсудность, брачный возраст, брак


 

ПОРЯДОК НАДАННЯ ПРАВА НА ШЛЮБ ОСОБАМ, ЯКІ НЕ ДОСЯГЛИ ШЛЮБНОГО ВІКУ

 

В.П. Паращич, студент 4 курсу.

Інститут права та психології      

НУ „Львівська політехніка”

Науковий керівник: А.О. Дутко

к.ю.н., доцент, Інститут права та психології

НУ „Львівська політехніка”

 

На законодавчому рівні таке поняття як „право на шлюб” в Україні вперше було закріплено Сімейним Кодексом (CК) України 2002 року, хоча і не надано його визначення.

В юридичній літературі право на шлюб розглядають як елемент сімейної правоздатності фізичної особи, під яким розуміють здатність особи мати право укладати шлюб та набувати для себе суб'єктивних прав та обов'язків подружжя [1, с. 41].

Право на шлюб жінки і чоловіка, які досягли шлюбного віку, закріплено у статті 12 Конвенції про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 року.

В Україні шлюбний вік для жінки і чоловіка до 15 березня 2012 року становив вісімнадцять і сімнадцять років відповідно, тепер же він став однаковим і становить вісімнадцять років. Відповідні зміни ґрунтуються на тих положеннях, що розбіжність у визначенні шлюбного віку між особами жіночої та чоловічої статі має дискримінаційний характер. З точки зору готовності до сімейного життя, за критеріями фізичної, моральної та соціальної зрілості і жінки, і чоловіки повинні мати рівні права на шлюб [2].

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 23 СК України, за заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. У даній ситуації суд здійснює контрольну функцію, адже його обов'язком є з'ясування наявності підстав для задоволення заяви. Цією нормою підтверджується новий підхід до місії суду, яка у сфері цивільного судочинства не зводиться лише до вирішення спору.

Заявником у справах про надання права на шлюб є тільки фізична особа у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років, яка має намір зареєструвати шлюб. Звертатися до суду із цією заявою не можуть батьки неповнолітньої особи чи будь-які інші особи, оскільки реєстрація шлюбу та вирішення пов’язаних з цим питань потребує самостійного волевиявлення особи, яка бажає зареєструвати шлюб. Якщо шлюбного віку не досягли ні  жінка, ні чоловік, то вони можуть звернутися до суду із спільною заявою або подати до суду окремі заяви, а тоді суд об’єднає справи в одне провадження. Розглядати питання про надання права на один і той самий шлюб в одному провадженні доцільно з огляду на те, що це сприятиме об’єктивному встановленню відповідності реєстрації шлюбу інтересам заявників і значно спрощуватиме процедуру розгляду справи, тому що зникатиме необхідність виклику до суду одних і тих самих заінтересованих осіб та з’ясування тих самих обставин двічі [3, с. 187].

Відповідно до ч 3. ст. 234 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України заява про надання права на шлюб має розглядатися судом за правилами окремого провадження, оскільки в таких категоріях справ відсутній спір про право, нема сторін із протилежними інтересами [4].

На відміну від більшості інших справ, що розглядаються судом у порядку окремого провадження, ЦПК України не встановлюється підсудність справ про надання права на шлюб, зміст заяви, зміст рішення, порядок відкриття провадження по справі та розгляд справи. Окремі роз’яснення з приводу розгляду і вирішення таких справ надав Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови № 11 від 21 грудня 2007 р. „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” (Постанова) [5].

Зважаючи на відсутність відповідача у справі, а також на можливість реєстрації шлюбу в будь-якому органі державної реєстрації актів цивільного стану (ст. 28 СК), та за аналогією ст. 257 ЦПК (підсудність справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення), таку справу слід визнати підсудною за місцем проживання заявника [6, с. 59].

До участі у справі про надання права на шлюб залучаються один або обоє батьків (усиновлювачів) неповнолітньої особи, піклувальник, особа, з якою передбачається реєстрація шлюбу, а також інші заінтересовані особи. Під час розгляду таких справ суд повинен перевірити, чи відповідатиме надання особі права на шлюб до досягнення шлюбного віку її інтересам, а також чи не призведе це до якихось негативних наслідків. Заперечення батьків (піклувальників) щодо надання права на шлюб не є підставою для відмови в задоволенні заяви, оскільки головним критерієм для задоволення заяви про надання права на шлюб є встановлення судом факту про відповідність такого права інтересам заявника [5].

Закон не встановлює переліку підстав для надання особі права на шлюб. Такий підхід вбачається цілком правильним, оскільки надає можливість суду врахувати усі обставини, що мають істотне значення для вирішення такого питання. До життєвих обставин, які можуть слугувати підставами для надання особі права на шлюб, в першу чергу можна віднести вагітність жінки або народження нею дитини та наявність між сторонами фактичних шлюбних відносин [1, с. 42].

Для того, щоби зробити висновок про те, що ранній шлюб відповідатиме інтересам дитини, суду належить подати відповідні докази.

Предмет доказування у цій категорії справ становлять обставини, які свідчать про відповідність надання права на шлюб із зазначеною в заяві особою інтересам особи, яка не досягла шлюбного віку, в тому числі обставини, що свідчать про фізіологічну та психологічну готовність заявника до шлюбу. Ці обставини підтверджуються в суді довідкою про вагітність, свідоцтвом про народження дитини заявника або іншими документами, що виявляють такі підстави для надання права на шлюб, як довготривале відрядження або робота за кордоном одного з наречених; проживання однією сім’єю без шлюбу з особою, яка не досягла шлюбного віку; відсутність обох батьків у наречених; „невиліковна хвороба однієї з осіб, яка бажає зареєструвати шлюб” [7, c. 300].

Важливе значення для ухвалення рішення мають також пояснення заявника та особи, з якою він має намір зареєструвати шлюб, їх батьків (усиновлювачів) чи піклувальника. Ці пояснення, виходячи з положень ЦПК України, будуть вважатися доказами у справі тільки за умови, що вони будуть отримані як показання свідка. Одним із вагомих доказів фізіологічної та психологічної готовності заявника до шлюбу та відповідності надання права на шлюб його інтересам є медична довідка про стан здоров’я заявника. З’ясуванню відповідності реєстрації шлюбу інтересам неповнолітньої особи сприяє також визначення стану матеріального забезпечення заявника після реєстрації ним шлюбу. У такому разі письмовими доказами є довідка з місця проживання про склад сім’ї заявника; довідка з місця проживання про склад сім’ї, в якій проживатиме майбутнє подружжя, якщо це буде мати місце; заява членів сім’ї одного з майбутнього подружжя про згоду на спільне проживання в одному житловому приміщенні у випадку, якщо це буде мати місце; акт обстеження умов життя осіб, які мають намір зареєструвати шлюб; довідка з місця роботи про дохід осіб, які мають намір зареєструвати шлюб [3, с. 188-189].

Як справедливо зазначається в юридичній літературі, предметом розгляду в суді в справах про надання права на шлюб має бути не доцільність надання заявникові абстрактного права на шлюб, внаслідок якого він може зареєструвати шлюб з будь-якою особою, а доцільність надання заявникові права на шлюб з конкретною особою. Так, Пленум Верховного Суду України роз'яснює в зазначеній вище Постанові, що резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам ч. 2 ст. 23 СК України, згідно з якою суд надає право на шлюб (а не знижує шлюбний вік), а також містити прізвище, ім'я та по батькові особи, право на шлюб з якою надається судом [5].

Позитивне судове рішення є юридичним фактом, який стає підставою для виникнення в особи, що звернулася до суду, права на вступ у шлюб. Із набранням рішенням суду законної сили особа набуває це право, внаслідок чого може зареєструвати шлюб із конкретною особою, зазначеною в судовому рішенні. Слід наголосити, що це в жодному разі не зобов’язує заявника подавати заяву про реєстрацію шлюбу. А відмова суду в задоволенні відповідної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою про надання права на шлюб – з іншою особою або з інших підстав чи міркувань [8].

Отже, підсумовуючи викладене, потрібно зазначити, що закріпивши таку норму у СК України, як надання права на шлюб, законодавець перш за все намагався захистити інтереси неповнолітніх, оскільки це право реалізується лише в тому випадку, якщо це буде відповідати їх інтересам. Провадження у справах про надання права на шлюб має свої особливості, проте, у ЦПК України не міститься конкретного порядку розгляду даної категорії справи, що є суттєвим недоліком і потребує подальшого вдосконалення законодавства з цього питання, так як вирішується справа про створення нової сім’ї.

 

ЛІТЕРАТУРА

  1. Булеца С. Б., Іванов Ю. Ф., Ієвіня О. В., та ін. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України. Станом на 01.09.2011 р. – К.: „Видавничий дім „Професіонал”, 2011. – 428 с.
  2. Пояснювальна записка до проекту Закону України „Про внесення змін до Сімейного кодексу України” (щодо підвищення рівня мінімального шлюбного віку). [Електронний  ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/ link1 /GF6MK00A.html
  3. Німак О. М. Провадження у справах про надання права на шлюб / О. М. Німак. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://science.lp.edu.ua/sites/default/files/   Papers/nimak.pdf
  4. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18.03.2004 р. № 1618-IV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/
  5. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу,  визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07
  6. Резникова М. О. Процесуальний порядок розгляду справ про надання права на шлюб: практичні аспекти / М. О. Резникова // Национальный юридический журнал: теория и практика. – Февраль 2015. – С. 57-62.– Режим доступу: www.jurnaluljuridic. in.ua/archive/2015/3/part_1/13.pdf
  7. Бикова О. Ю. Укладення шлюбу за Сімейним кодексом України / О. Ю. Бикова // Держава і право: Зб. наук. праць. – К. : ІДіП НАНУ, 2004. – Вип. 23. – С. 297-303.
  8. Шлюб неповнолітніх. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: obolon.kievcity.gov. ua/content/shlyub-nepovnolitnih.html

 


 
 





 

Библиографическая ссылка

Паращич В.П. Порядок надання права на шлюб особам, які не досягли шлюбного віку // . – . – № ;
URL: step-science-bip.csrae.ru/ru/0-4 (дата обращения: 29.11.2020).


Код для вставки на сайт или в блог

Просмотры статьи

Сегодня: 374 | За неделю: 374 | Всего: 374


Комментарии (0)