ШАГ В НАУКУ - 2016
I Международная научная дистанционная студенческая конференция

Юридические науки
Правовий статус третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору у господарських процесуальних правовідносинах
Андрухив Е. М. 1

1. Львовский государственный университет внутренних дел

Резюме:

Исследование посвящено анализу правового положения третьих лиц, заявляющих самостоятельные требования на предмет спора в хозяйственном процессе Украины

Ключевые слова: третьи лица, заявляющие самостоятельные требования на предмет спора, хозяйственный процесс Украины


 

ПРАВОВИЙ СТАТУС ТРЕТІХ ОСІБ, ЯКІ ЗАЯВЛЯЮТЬ САМОСТІЙНІ ВИМОГИ НА ПРЕДМЕТ СПОРУ У ГОСПОДАРСЬКИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ

Є.М. Андрухів, студентка 1 курсу магістратури,

Львівський державний університет внутрішніх справ

Науковий керівник: Л.В. Мелех

доцент кафедри господарсько-правових дисциплін, к.ю.н., доцент

Львівський державний університет внутрішніх справ

 

Актуальність обраної теми зумовлена великою кількістю запитань пов’язаних із правовим статусом третіх осіб у господарських процесуальних правовідносинах.

Дослідженням даного питання займалося чимало вчених серед яких варто виділити: Харитонова О.І., Шелухін М.Л., Зубатенко О.М.,Чернадчук В.Д. та інші.

У юридичній літературі існує декілька підходів до визначення змісту категорії  «правовий статус» та його структури, природи та сутності. [1,c.95]

Більшість вітчизняних учених поділяють думку про те, що правовий статус—це права і обов'язки, але існують інші точки зору, відповідно до яких права і обов'язки — це лише головний елемент правового статусу.[2,c.122]

Н.М. Оніщенко визначає правовий статус як систему законодавчо встановлених та гарантованих державою прав, свобод, законних інтересів і обов’язків суб’єкта суспільних відносин.

В.М. Корельський визначає правовий статус як багатоаспектну категорію, що, по-перше, має загальний, універсальний характер, включає статуси різних суб’єктів правовідносин: держави, суспільства, особи тощо; по-друге, відображає індивідуальні особливості суб’єктів і реальне положення їх у системі багатоманітних суспільних відносин; по-третє правовий статус не може бути реалізований без обов’язків, що кореспондуються правами, без юридичної відповідальності в необхідних випадках, без правових гарантій; по-четверте, категорія правовий статус визначає права і обов’язки суб’єктів у системному вигляді, що дає змогу здійснити порівняльний аналіз статусів різних суб’єктів, для відкриття нових шляхів їх вдосконалення.[1,c.95]

За думкою О.І.Харитонової правовий статус асоціюється із стабільним правовим станом суб’єкта [3,c.35].

У статті Санжарука Т.О. «Правовий статус як властивість індивідуального суб’єкта права та компетенція як властивість колективного суб’єкта права» надається наступне тлумачення даного поняття: «Правовий статус — це юридичне закріплення становища людини і громадянина в сучасному суспільстві. Правовий статус має визначальне значення для правового регулювання поведінки особи: він служить умовою визначених взаємин між ними, обумовлює зміст поведінки особи в різних ситуаціях. Правовий статус характеризується набором прав, свобод, обов'язків, що існують у даній державі.»[2,c. 123].

На думку Котюка В.О.: «Правовий статус – це сукупність юридичних прав, свобод і обов’язків особи, які закріплені в діючому законодавстві і складають соціально допустимі і необхідні потенційні можливості особи мати суб’єктивні права та обов’язки і реалізовувати їх в системі суспільних відносин.» [4,c.100].

В даній роботі звернемо увагу на правовий статус з точки зору прав та обов’язків, якими наділені треті особи як учасники господарських процесуальних правовідносин.

Відповідно до ст.18 ГПК України: «До складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом»[5].

Треті особи  - учасники господарського процесу, які, як і сторони, перебувають у допроцесуальних правовідносинах з тією чи іншою стороною або з ними обома, хоча і відрізняються від останніх тим, що: 1) їхні права та інтереси повністю або частково не збігаються з правами та інтересами сторін; 2) вони вступають у справу, яка вже розпочалася сторонами[6,c.60].

У судовому процесі участь третіх осіб зумовлена багатосуб’єктністю матеріальних правовідносин та необхідністю участі у справі різних суб’єктів із метою захисту їх прав та законних інтересів. Процесуальною формою такої участі буде вступ у процес третьої особи. Господарський процесуальний кодекс України передбачає участь у процесі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 26 ГПК України) і які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 27 ГПК України) [7,c.98].

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, - це особи, які виступають з самостійними вимогами, що можуть бути спрямованими як до позивача, так і до відповідача одночасно. [8,c.41]

У процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору. З метою захисту свого права така юридична особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, із заявою про вступ у справу як третя особа із самостійною вимогою. Вступ цієї особи у справу можливий на будь-якій стадії провадження справи в господарському суді, але до прийняття ним рішення. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи в справу виноситься ухвала. Вступ у справу третьої особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, можливий тільки на підставі її заяви, а не за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (ст. 26 ГПК України).[7,c.99]

Відповідно до ч.3 ст.26 ГПК України: «Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача» [5]

Оскільки, з вищенаведеної статті випливає, що третім особам, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору,  притаманні ті ж права, що й позивачу, то для їх конкретизації варто застосувати ст. 22 ГПК України, яка регламентує права та обов’язки сторін у господарських процесуальних правовідносинах. Відповідно до даної статті позивач (в нашому випадку і треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору) має наступні права:

  • користуватися рівними процесуальними правами з іншою стороною спору;
  • знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом;
  • до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині,
  • відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
  • до початку розгляду господарським судом справи по суті має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

До обов’язків позивача, а також і третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору належать відповідно до ст.22 ГПК України:

  • добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами,
  • виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони,
  • вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи;

Отже, правовий статус третій осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору дозволяє даним учасникам господарських процесуальних правовідносин без жодних проблем вступати у спір, який вже розглядається судом, для захисту своїх законних прав та інтересів. Можливість такого вступу у вирішення спору господарським судом дозволяє суду ефективніше та швидше відновлювати порушені права осіб, які звернулися за їх захистом.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

  1. Панчишин А.В. «Поняття, ознаки та структура категорії «правовий статус»»// часопис Київського університету права. – 2010р. -  №2. – С.95-98.
  2. Санжарук Т.О. «Правовий статус як властивість індивідуального суб’єкта права та компетенція як властивість колективного суб’єкта права»// Актуальні проблеми держави і права. – 2005р. – Вип.25. - С. 122-128.
  3. Степанова Т.В. «Щодо співвідношення поняття «правового статусу» та суміжних категорій»//Правова держава. – 2015р. – №19. – С.35-40.
  4. Теорія права: Навчальний посібник/ Котюк В.О. – К.:Вентурі, 1996.- 208c.
  5. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991р. № 1798-XII (Редакція від 19.02.2016р.) – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1798-12
  6. Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України/ За ред. О.І. Харитонової. – К.: Істина, 2008. – 272с.
  7. Господарське процесуальне право України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп., // За ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука., - Суми: ВДТ «Університетська книга», 2009 – 378с.
  8. Господарське процесуальне право: Навч. посібник у схемах/ Шелухін М.Л., Зубатенко О.М. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 264с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Библиографическая ссылка

Андрухив Е. М. Правовий статус третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору у господарських процесуальних правовідносинах // . – . – № ;
URL: step-science-bip.csrae.ru/ru/0-38 (дата обращения: 28.11.2020).


Код для вставки на сайт или в блог

Просмотры статьи

Сегодня: 341 | За неделю: 341 | Всего: 341


Комментарии (0)