Лишение родительских прав является серьезным наказанием за невыполнение родительских обязанностей и является необходимостью в случаях, когда физическое, моральное и духовное благополучие ребенка подвергается опасности или находится под угрозой. Такая процедура предоставляет возможность защитить права, интересы и всестороннее и полноценное развитие ребенка. С другой стороны, государственное осуждение поведения родителей указывает на их ошибки, дает наставление для исправления и возможности возвращения ребенка в семью.
Ключевые слова: лишение родительских прав, родительские обязанности, права ребенка
ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ ЯК СІМЕЙНО-ПРАВОВА САНКЦІЯ ЗА НЕВИКОНАННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ОБОВ’ЯЗКІВ
В.С. Чорній, студентка 4 курсу.
Національного університету «Львівська політехніка»
Науковий керівник: к.ю.н., доцент А.О. Дутко
Національний університет «Львівська політехніка»
Однією з найбільш актуальних проблем сучасної України є захист прав дітей. У науковій літературі дедалі частіше зустрічаються способи вдосконалення правового механізму захисту прав дитини, який кардинально відрізняється від механізму захисту повнолітніх громадян. Така складна та морально важка процедура, як позбавлення батьківських прав, на жаль, стала розповсюдженим явищем у сучасному суспільстві, згідно з статистикою Державної судової адміністрації України в 2014 році судами першої інстанції було задоволено 8429 позовів про позбавлення батьківських прав [1].
В Україні законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Декларації ООН про права дитини (1959 р.), Конвенції ООН про права дитини (1989 р.), міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Цивільному Кодексі України, Цивільно-процесуальному кодексі, Сімейному кодексі України, а також інших нормативно-правових актах, що регулюють суспільні відносини у цій сфері. Як зазначено в Декларації ООН про права дитини (1959 р.), «дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості» [2, с. 18].
Один з головних обов’язків батьків - це турбота про своїх дітей. Проте доволі часто один з батьків, а то і обидва самоусуваються від виконання своїх батьківських обов’язків. В такому випадку з’являються підстави для позбавлення батьківських прав.
Кожного року у нашій державі безліч дітей залишаються сиротами, маючи при цьому живих батьків. Як правило, це відбувається лише у двох випадках: по-перше, внаслідок позбавлення батьківських прав, які не виконували своїх обов’язків щодо своєї дитини; по-друге, внаслідок відмови батьків від дитини. На жаль, дедалі частіше зустрічаються випадки, коли один із батьків – мати чи батько прагнуть позбавити іншого батьківських прав через байдужість до дитини, а інколи і з власних мотивів. Проте, процедура позбавлення батьківських прав є надзвичайно складною юридично, здійснюється виключно через суд і з залученням органу опіку та піклування та включає в себе декілька етапів [3; c.58-61].
Зокрема, п.15 та п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей [4].
Умовами застосування цієї міри відповідальності є:
1) здійснення батьком (матір'ю) правопорушення, передбачене ст. 164 СК;
2) наявність вини в діях батька (матері);
3) батько (мати) володіють повною цивільною дієздатністю (особа, визнана недієздатною, не може бути позбавлена батьківських прав);
4) дитина не досягла повноліття.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише з підстав,
передбачених ст. 164 СК [5], зокрема: прагнення підвищити відповідальність батьків, зміцнення правовихгарантій захисту прав дитини спровокувало виникнення такої підстави для позбавлення батьківських прав як відмова забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявлення щодо неї батьківського піклування.При цьому мається на увазі, що така відмова не викликається причинами, визнаними судом поважними (тяжка хвороба, інвалідність, відсутність будь-якого житла тощо). Сам по собі факт існування у батьків складних побутових умов підлягає критичній оцінці в кожній конкретній ситуації [6].
Найбільш розповсюдженою підставою для позбавлення батьківських прав є ухилення від виконання батьками обов'язків по вихованню дитини. Ця підстава займає найбільшу питому вагу серед інших підстав ч. 1 ст. 164 СК.Ухилення від виконання батьківських обов'язків передбачає систематичне невиконання обов'язку турбуватись про дітей, в чому воно б не виражалось (не годувати, не забезпечувати необхідним одягом, медичною допомогою, словом не робиться нічого для задоволення життєво важливих потреб дитини).
Жорстоке поводження з дитиною, як одна з підстав для позбавлення батьківських прав, означає будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного та соціального насилля над дитиною в сім'ї або поза нею. За даними ЗМІ, кожен рік в Україні від 10 до 15 тисяч дітей страждає від жорстокого поводження вдома.
Також Сімейним кодексом передбачена така підстава позбавлення батьківських прав, як хронічний алкоголізм або наркоманія, які відносяться до тяжких захворювань, пов'язаних з повним ураженням вольової сфери людини. Наявність хронічного алкоголізму повинно підтверджуватись відповідним медичним висновком.
Вдавання до будь-яких видів експлуатації дитини, примушення її до жебракування та бродяжництває ще однією підставою для позбавлення батьківських прав. Ч. 6 ст. 150 СК забороняє будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Зловживають батьківськими правами особи, що заставляють своїх дітей займатись жебрацтвом, бродяжництвом, проституцією тощо. В будь-якому випадку батько (мати) використовує безпомічний стан дитини, яка напряму залежить від батьків, що демонструє свою владу. Зловживання, як правило, не носить разового характеру, а виражається у цілому ряді дій та вчинків батьків.
Засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини є останньою підставою для припинення батьківських прав. До умисних злочинів щодо дитини можна віднести замах на вбивство, намагання довести до самогубства, тілесні пошкодження, зараження венеричною хворобою, зґвалтування, залишення в небезпеці тощо. Особа, що вчинила такого роду злочини, не може бути носієм батьківських прав та обов'язків, захищати права своїх дітей, представляти їх інтереси. Однак позбавлення батьківських прав на цій підставі можливе лише після вступу в силу відповідного судового вироку.
Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перерахована в ст. 164 СК, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини. Іноді мають місце небезпечні прояви цієї протиправної поведінки у формі кримінально-караних діянь (замах на вбивство дитини, нанесення дитині тілесних пошкоджень, залишення в небезпеці, посягання на статеву недоторканність тощо).
Важливим є і цей факт, що не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, недоумства, тривалого відрядження, створення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина [4]. А також і те, що неповнолітні батьки не можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, або коли вони є хронічними алкоголіками чи наркоманами, а також коли батьки вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва [6].
Таким чином, можна дійти висновку, що позбавлення батьківських прав є серйозним покаранням за невиконання батьківських обов’язків і є необхідністю у випадках, коли фізичне, моральне та духовне благополуччя дитини є в небезпеці або знаходиться під загрозою. Така процедура надає можливість захистити права, інтереси та всебічний і повноцінний розвиток дитини. З іншої сторони, державний осуд поведінки батьків вказує на їх помилки, дає настанову для виправлення і можливості повернення дитини в сім’ю.
Конвенція ООН Про права дитини : ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-ХІІ [Ел. ресурс]- Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_021
Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року №3/ [Ел. ресурс] - Режим доступу:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-07