Конституционная реформа остается актуальной проблемой для соверменной Украины и реформа правосудия должна быть направлена на преодоления тех факторов, которые ранее не давали развиваться системе правосудия независимо от политики. Существует негативная тенденция нарушения законов законодательной властью, что в свою очередь вызывает негативные юридические последствия как в отношении организации работы парламента в рамках Конституции и законов Украины, так и в отношении качества проводимых реформ реформ .
Ключевые слова: конституционная реформа, законодательная власть, судебная власть, законодательство Украины
РЕФОРМУВАННЯ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ: АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ СЬОГОДЕННЯ
Л. С. Орловська, студентка магістратури
гуманітарно -правового факультету
Запорізького національного технічного університету
Науковий керівник: Р.М. Максакова
д.ю.н., професор, гуманітарно -правовий факультет
Запорізького національного технічного університету
Конституція України – як Основний Закон держави, потребує реформування в досить короткий термін, так як державою обраний напрямок інтеграції до Європейського Союзу.
28 березня 2016 року Президент України Петро Порошенко наголошував на зустрічі з депутатськими фракціями, про необхідність продовження судової реформи та нагальну потребу вснесення конституційних змін щодо правосуддя. Глава держави вкотре підкреслив, що реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів забезпечить практичну реалізацію принципів верховенства права і забезпечення права кожного на справедливий розгляд його справи незалежним та неупередженим судом [1].
Раніше Постановою Верховної Ради України від 22 грудня 2015 року проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» № 3524, був включений до порядку денного третьої сесії Верховної Ради України та направлений до Конституційного Суду України для отримання висновку. Своє рішення Суд надав 22 січня 2016 року. До змісту вказаного законопроекту не було висловлено жодних зауважень, а сам законопроект було визнано таким, що відповідає вимогам ст. 157 та 158 Конституції України. Законопроектом передбачається запровадження інституту конституційної скарги, адвокатської монополії в судах, обов’язкового досудового врегулювання спору, підвищення вимог до зайняття посади судді та інше.
Наступними стадіями розгляду цього законопроекту, відповідно до Конституції України та Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», повинно бути його попереднє схвалення, а далі прийняття як закону. Такий вигляд повинні були мати стадії прийняття даного законопроекту про внесення змін до Конституції України в питаннях правосуддя. Але 26 січня 2016 року Президент України вніс доопрацьований проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». Доопрацювання даного документа полягало в тому що єдиною відмінністю від першого варіанта було те, що за Верховною Радою України залишається право висловлювати недовіру Генеральному прокуророві та відправляти його у відставку. У попередній версії документа парламент це право втрачав [2].
1 лютого 2016 року Конститційний Суд визнав згадуваний вище доопрацьований проект Закону таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України. 2 лютого 2016 року, після отримання висновку Конституційного Суду, парламент схвалив законопроект в першому читанні за що проголосувало 244 народних депутата.
Згідно з встановленою українським законодавством процедурою остаточно закон про внесення змін до Конституції України має бути ухваленим на наступній сесії конституційною більшістю голосів (не менше ніж 300).
«... під час розгляду цього законопроекту на пленарному засіданні, двічі було зазначено, що попередній проект закону, який раніше вже був предметом розгляду парламенту, вважається відкликаним » [3].
Слід зауважити, що оголосивши перший проект закону про внесення змін до Конституції відкликаним депутати не приймали з цього питання ніяких рішень, котрі повинні були виконувати відповідно до положень ст. 144 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Усна заява народних депутатів не дає підстав вважати законопроект відкликаним, для цього необхідна процедура, яка зазначена в Законі України «Про Регламент Верховної Ради України». Таким чином депутати повинні були розглядати два законопроекти, вже з них обирати за який проголосувати.
Згідно з положеннями статті 144 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» процедура відкликання законопроекту передбачає що Президент України як ініціатор подання проекту, має звернутися до Верховної Ради України, зі зверненням про відкликання законопроекту, якщо зазначений законопроект ще не включено до порядку денного сесії Верховної Ради. Положення цієї ж статті передбачають, що про відкликання законопроекту оголошується на пленарному засіданні Верховної Ради. На практиці ж, будь-яких звернень Президента України до Верховної Ради України про відкликання законопроекту не було.
В період, коли законопроект включений до порядку денного сесії Верховної Ради, але постанова про звернення Верховної Ради щодо нього ще не була направлена до Конституційного Суду України, законопроект можна відкликати за згодою Верховної Ради. Прийняття рішення про виключення відповідного законопроекту з порядку денного сесії Верховної Ради не було. Законопроект був направлений до Конституційного Суду України.
Останньою можливістю було відкликання законопроекту із Конституційного Суду у будь-який час до дня його першого розгляду на пленарному засіданні Конституційного Суду України за рішенням Верховної Ради України, але законопроект не був відкликаний, а отримав позитивний висновок Конституційного Суду України.
Тому проект закону про внесення змін до Конституції України, щодо якого наданий висновок, відкликати вже не можливо [4].
Напевно в ситуації наявності двох законопроектів змін до Конституції (у звязку з тим, що можливість відкликати перший варіант проекту змін у Президента вже відсутня) народні депутати мали б поставити на голосування обидва проекти і остаточно шляхом голосування вирішити подальшу їх долю.
Підводячи підсумки слід зауважити, що конституційне реформування залишаться актуальним питанням для нашої держави і реформа правосуддя повинна бути направленою на подолання тих чинників, які раніше не давали розвиватися системі правосуддя окремо від політики. На жаль, ми прослідковуємо тенденцію законодавчої влади порушувати закон, що в свою чергу матиме негативні юридичні наслідки як щодо організації роботи парламенту в рамках Конституції і законів України, так і щодо якості впроваджуваних реформ .
ЛІТЕРАТУРА
1. Новини від 28.03.2016: Україна потребує ефективних і скоординованих дій - Президент закликав депутатів повернутися до питання судової реформи: станом на 06.04.2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
3. Реформа правосуддя: на шляху до Сербії: Володимир Пилипенко Представник України у Венеціанській комісії: від 22.02.2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: