Статья посвящена исследованию групповых исков как особой формы защиты прав и законных интересов и влияния добросовестности на возможность их предъявляения
Ключевые слова: Групповой иск, добросовестность
ДОБРОСОВІСНІСТЬ ЯК НЕВІД’ЄМНА КАТЕГОРІЯ У СПРАВАХ ЗА ГРУПОВИМИ ПОЗОВАМИ
Т. В.Олдак, здобувач кафедри цивільного права
та процесу факультету № 6 Харківського
національного університету внутрішніх справ
Науковий керівник: А. С. Савченко, доцент
кафедри цивільного права та процесу
факультету № 6 Харківського національного
університету внутрішніх справ, к.ю.н., доцент
Зміни у політичному та соціальному житті, соціально-економічні перетворення неодмінно вимагають проведення змін у правовій системі держави та її інститутах, у тому числі шляхом реформування судового устрою та в цілому організації процесу судочинства. Слід зазначити, що Стратегія реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, зосереджує свою увагу на судовій реформі, метою якої є утвердження такого правопорядку, який ґрунтується на високому рівні правової культури в суспільстві, діяльності всіх суб’єктів суспільних відносин на засадах верховенства права та захисту прав і свобод людини, а в разі їх порушення – справедливого їх відновлення в розумні строки. Судова система України та суміжні правові інститути існують для захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави шляхом своєчасного, ефективного і справедливого вирішення правових спорів на засадах верховенства права. Зауважимо, що держава вживає відповідні дієві заходи, що покликані забезпечити надання широких можливостей особам, здійснювати ефективний та дієвий захист власних порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, не слід залишати поза увагою визначальну роль осіб, які беруть участь при розгляді справ в рамках цивільного судочинства,
у тому числі й у справах за груповими позовами. Одним із вагомих постулатів таких осіб є добросовісність, який при розгляді справ за груповими позовами набуває провідного значення.
Так, до числа науковців, які тією чи іншою мірою займались дослідженням окремих аспектів реалізації категорії добросовісності в рамках цивільного судочинства належить О. О. Бакалінська, О. Є. Богданова,
С. М. Братусь, В. П. Грибанов, Г. К. Дмітрієва, Р. А. Каламкарян,
Т. Ю. Дроздова, А. А. Маліновський, І. Б. Новицький, В. Д. Примак та ін. Разом з тим, не привернули уваги науковців питання застосування категорії добросовісності при розгляді справ за груповими позовами.
Добросовісність як невід’ємна частина цивілістичного процесу відома ще римському приватному праві, так під терміном «bona fides», розуміють власну чесність і довіру до чужої чесності, вірність слову, яке було надане, моральний обов’язок усіх людей виконувати власні зобов’язання, у чому б вони не втілювалися [2; c. 131].
Зауважимо, що ідея добросовісності пронизує усе сучасне процесуальне законодавство України, виступаючи при цьому, критерієм, що покладається в основу судочинства в державі. Зокрема, ілюстрацією цього перш за все є положення ч. 3 ст. 21 ЦПК України, ч. 2 ст. КАС України, ч. 3 ст. 22 ГПК України, у яких акцентується увага на тому, що особи, які беруть участь у справі (сторони), зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.
Слід зазначити, що процесуальне законодавство у країнах, які широко використовують механізм групового позову закріплює окремі положення стосовно добросовісності учасників такого позову як необхідну умову при розгляді справ за даною категорією справ. Зокрема, згідно з правилом 1.220 Правил цивільного процесу штату Флорида до прийняття позовної заяви численної групи до провадження суд зобов’язаний встановити, що позов пред’являється численною групою в особі одного або декількох її представників, а також що учасник, який представляє численну групу, буде здійснювати свої обов’язки щодо захисту прав її учасників добросовісно та адекватно [3; с. 45]. Аналогічні за змістом положення містяться у правилі 23 Федеральних правил цивільного процесу для районних судів Сполучених Штатів Америки, правилі 32 Правилах цивільного процесу штату Орегон.
У свою чергу, процесуальне законодавство не розкриває змісту категорії «добросовісності» при розгляді справ за груповими позовами. З метою встановлення характерних рис вказаної категорії звернемось до її ґрунтовного аналізу. Розглядаючи етимологію слова стає зрозумілим, що «добросовісний – це той, який чесно, старанно і сумлінно виконує свої обов’язки» [4; с. 325].
Наукова доктрина не залишила осторонь досліджень пов’язаних із всестороньою характеристикою категорії «добросовісності» в рамках цивільного судочинства. Так, В. В. Борщенко вказує на те, що добросовісність представника передбачає під собою здійснення представником повноважень найкращим чином, з максимально можливим використанням своїх сил, знань і можливостей, яке здійснюється правомірним способом, за умови неухильного дотримання інтересів учасників групи [5; с. 5-6].
Доречним є твердження А. В. Юдіна, який вважає, що категорія добросовісності стосовно цивільного судочинства може бути використана в декількох значеннях [6; с. 106]. По-перше, як морально-юридична категорія, під якою слід розуміти сукупність критеріїв, яким має відповідати поведінка учасників цивільного процесу. Цивільно-процесуальна добросовісність передбачає бездоганність поведінки особи з точки зору моральних норм, органічно пов’язаних з нормами юридичними. Таким чином, вказаний критерій воєдино поєднує при розгляді справ за груповими позовами як норми моралі та правові норми, надаючи першим ключового значення.
По-друге, як умова здійснення суб’єктивного цивільного процесуального права. Зауважимо, що при цьому добросовісність характеризується наявністю інтелектуального, що передбачає здійснення права з внутрішнім переконанням в існуванні певних фактів і наявності суб’єктивних прав та вольового елементу, який відображає процес втілення внутрішніх установок особи у здійснювані ним процесуальні дії (бездіяльність). Отже, дії учасника, який ініціює розгляд позову чисельної групи осіб повинно сполучати внутрішнє ставлення особи до власних дій з реалізацією їх у практичній площині під час розгляду у судовому провадженні.
По-третє, як презумпція цивільного процесуального права. Вчені-процесуалісти підтримують позицію стосовно того, що будь-який учасник цивільного судочинства припускається добросовісним, поки не доведене протилежне. Доречним акцентувати увагу на ч. 5 ст. 12 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Враховуючи те, що добросовісна поведінка учасника, який ініціює розгляд справи за груповим позовом та як правило представляє у подальшому інтереси всієї групи (ініціюючий позивач) є однією із визначальних рис, оскільки саме від якості вчинюваних процесуальних дій та їх добросовісності залежить підсумок розгляду даної справи.
По-четверте, як цивільно-процесуальний обов’язок. Цивільний процесуальний кодекс України передбачає низку норм, що визначають процесуальні обов’язки осіб, які беруть участь у справі, а саме ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 60, ст. 77, ч. 1 ст. 131 та ін. Аналіз вказаних положень дає можливість стверджувати, що процесуальні обов’язки характеризуються певною активною поведінкою, що полягає у необхідності осіб, які беруть участь у справі вчинити певні процесуальні дії, або утриматись від їх вчинення – пасивна поведінка.
По-п’яте, як юридична заборона зловживання процесуальними правами. А. В. Юдін стверджує, що зловживання процесуальними правами – це несумлінна процесуальна поведінка, що проявляється в порушенні такої умови здійснення процесуального права як добросовісність [6; с. 111]. Враховуючи те, що ініціюючий позивач фактично безпосередньо приймає участь у розгляді справ за груповими позовами, наділений повним обсягом процесуальних прав та обов’язків по відношенню до інших учасників групи, має певне «поле» для зловживання під час реалізації ним наданих повноважень. З метою уникнення виникнення подібних ситуацій законодавча практика країн, що використовує вказаний механізм захисту вирішує зазначене питання шляхом встановлення механізму усунення ініціюючого позивача від ведення процесу. Так, частина 4 ст. 225.12 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації встановлює, що повноваження особи, яка звернулася за захистом прав і законних інтересів групи осіб, можуть бути припинені арбітражним судом, зокрема, на вимогу більшості осіб, які приєдналися до вимоги такої групи, при наявності серйозних підстав для припинення цих повноважень, зокрема грубого порушення цією особою своїх обов’язків або виявлену нездатності до розумного ведення справи про захист прав і законних інтересів групи осіб. Разом з тим, учасникам групи необхідно не тільки надати достатні докази неналежного виконання ініціюючим позивачем процесуальних обов’язків, а й обрати нового.
Принагідно зауважимо, що у судовій практиці суди різних юрисдикцій та інстанцій звертаються до категорії добросовісності, покладаючи її в основу при вирішення ступеню виконання особами взятих на себе обов’язків. Як приклад наведемо позицію судової колегії господарського суду Харківської області, яка стверджує, що добросовісність передбачає таку поведінку учасників процесу, коли вони обачливо здійснюють свої цивільні права та сумлінно виконують свої цивільні обов’язки, ставляться з повагою до прав та інтересів інших осіб. Добросовісна поведінка є певним результатом усвідомлення того, що вона діє саме з обачністю та турботою про права та інтереси інших осіб, сумлінно виконує взяті на себе обов’язки, а також передбачення нею можливості порушення прав та інтересів інших осіб у разі недобросовісної поведінки [7].
Підсумовуючи викладені риси категорії «добросовісності» вважаємо, що кожна з них має свою реалізацію при розгляді справ за груповими позовами, виступаючи не тільки як характерна ознака ініціюючого позивача, а й встановлює межі реалізації процесуальних прав та здійснення ним процесуальних обов’язків за даною категорією справ. Отже, добросовісність у справах за груповими позовами набуває визначального практичного значення, оскільки недобросовісна поведінка ініціюючого позивача є передумовою для відсторонення його, у встановленому порядку від представництва інтересів групи учасників у судовому процесі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
Стратегія реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схвалена Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015 // Урядовий кур’єр від 26.05.2015. – № 92;
Бартошек М. Римское право: (Понятие, термины, определения): Пер. с чешск. – М: Юрид. лит. 1989. – 448 с.;
Словник української мови: в 11 томах. – Том 2. – 1971. – 325 с.;
Борщенко В.В. Особенности возбуждения производства по групповым искам // Legea si Viata (Закон и жизнь). – 2013. – № 8. – 3-6 с.;
Юдин А. В. Категория «добросовестность» в гражданском процессуальном праве / А.В. Юдин // Університетські наукові записки. – 2007. – № 1 (21). – 104-113 с.;
Ухвала господарського суду Харківської області від 25.11.2015 по справі № Б-39/02-09.
Библиографическая ссылка
Олдак Т. В. Добросовісність як невід’ємна категорія у справах за груповими позовами // . – . – № ;
URL: step-science-bip.csrae.ru/ru/0-23 (дата обращения:
18.04.2024).