Существование тайны усыновления является в настоящее время необходимостью. Данная процедура должна быть последовательной, продуманной, помимо прочего включать и мероприятия по повышению профессиональной компетентности всех субъектов социальной работы. Однако существует необходимость учета в процессе реформирования института тайны усыновления стандартов, которые определяют, в частности, нормы международных соглашений, ратифицированных Украиной, а также существенную разницу в подходах правовых систем разных стран в вопросе доступа ребенка к записям об усыновлении.
Ключевые слова: тайна усыновления, усыновление, семейное право Украины
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТАЄМНИЦІ УСИНОВЛЕННЯ
О. А. Тишкевич, студентка 4 курсу
Інститут права та психології
НУ «Львівська політехніка»
Науковий керівник: М. І. Тарнавська,
к. ю. н., ІНПП НУ «Львівська політехніка»
Питання виховання і захисту підростаючого покоління завжди і будуть актуальними для кожної країни, тому що діти – гарант самозбереження і поступу нації. Останніми роками велика увага громадськості України приділяється вирішенню дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Одним із правових інститутів, що гарантує дотримання прав дітей, є інститут усиновлення як головна форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [7], й допускається виключно в інтересах дитини України відповідно до закону [3]. З метою зміцнення сім’ї усиновителів як соціального інституту та забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку Верховна рада України на законодавчому рівні визначила правовий режим таємниці усиновлення.
Таємниця усиновлення є елементом інституту усиновлення в Україні, однак в низці інших країн або взагалі не існує такого правового поняття, або ж його застосовують лише за бажанням.
Особливий правовий захист сімейної таємниці так чи інакше властивий всім правовим системам світу, зокрема і в Україні, що відповідає національним правовим традиціям, за якими сім’я виступає тим інтегруючим чинником, який є підґрунтям, основою державотворення [4, с. 369].
Сімейна таємниця стосується особливої, спеціальної і досить вузької сфери – внутрішнього життя окремої сім’ї і не може бути надбанням громадськості [4, с. 370]. Виходячи з цього сімейна таємниця – це сукупність інформації, якою володіють лише члени сім’ї та, як виняток, спеціально уповноважені особи через виконання ними своїх повноважень щодо окремих аспектів сімейного життя, розголошення якої може призвести до заподіяння значної шкоди її носіям [5].
Збереження таємниці усиновлення є запорукою успішного входження дитини в сім’ю на правах рідної, але на практиці існують ситуації, коли для психіки дитини значно краще знати від самого початку, що вона усиновлена, ніж коли вона дізнається це від сторонніх осіб, – саме тоді може виявитися неможливим її подальше виховання. Однак заперечувати доцільність таємниці усиновлення можна тільки в окремих випадках: якщо дитині відомо про усиновлення, тобто коли таємниці як такої не існує [5]. Це стосується, зокрема, дітей, які мають достатній вік, пам’ятають своїх справжніх батьків, насамперед якщо вони добре про них турбувались, але за певних обставин, наприклад – смерть батьків, або неможливість матеріально утримувати дитину, вона потрапила в іншу сім’ю як усиновлена. Тому вважається, що з педагогічної точки зору таємниця усиновлення не завжди виправдана, адже в новій сім’ї може бути постійний неспокій, напруга у стосунках дітей і дорослих, страх перед можливим викриттям. Існує також така думка, що прихильність і добрі почуття усиновленої дитини легше завоювати, пояснивши їй, чому саме на неї впав вибір усиновлювачів.
Деякі науковці допускають, що це повинна бути більше внутрішня, сімейна таємниця. Адже тяжко уявити ситуацію, за якої усиновлювач без особливих причин повідомляв би кожному про те, що дитина не рідна для нього, навіть якщо усиновлений про це знає [5, с. 306].
Чинне українське законодавство виділяє два аспекти таємниці усиновлення: від дитини та від інших сторонніх осіб. Так, відповідно до ст. 226 Сімейного кодексу України особа має право на таємницю даних про перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту її усиновлення. Основними положеннями режиму таємниці усиновлення є: 1) особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею чотирнадцяти років на одержання інформації щодо свого усиновлення; 2) усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, й вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття; 3) усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам; 4) якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, службові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов’язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини; 5) особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), зобов’язані не розголошувати її, зокрема й тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним; 6) відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою всиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв’язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є у їх провадженні; 7) особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність, установлену законом; 8) якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат та сестра мають право знати про нове місце її проживання. Усе зазначене утворює основу правового режиму таємниці усиновлення [2, с. 78], яка відповідно до ст. 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є таємною інформацією [6].
Зазначені правила не стосуються випадків усиновлення іноземцями дітей, що є громадянами України. Так, відповідно до ст. 285 Сімейного кодексу України усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо в державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним. Також усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця особа в Україні постійно не проживає, не є таємним [1]. У таких випадках охорона інформаційного благополуччя усиновленої дитини здійснюється за правовими нормами держави, де дитина проживатиме [2, с. 79].
Право на сімейну таємницю можна розуміти в суб’єктивному та об’єктивному значеннях. В об’єктивному розумінні, право на сімейну таємницю – це сукупність сімейно-правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері володіння і розпорядження інформацією, що становить сімейну таємницю, визначеним законом колом суб’єктів (членів сім’ї і спеціально уповноважених сімейних осіб) через визначення режиму доступу до цієї інформації для інших осіб і встановлення вимоги не розголошувати цю інформацію тими, кому вона була повідомлена. У суб’єктивному розумінні, право на сімейну таємницю – це передбачене і гарантоване законом право конкретного члена сім’ї володіти і розпоряджатись інформацією, що становить сімейну таємницю, не допускати її незаконного отримання з боку інших осіб і вимагати нерозголошення цієї інформації у разі її отримання з метою захисту як своїх інтересів, так і інтересів інших членів сім’ї.
З урахуванням сучасних правових норм, таємницю усиновлення можна визначити як таємну інформацію про перебування на обліку тих осіб, хто бажає усиновити дитину, пошук дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляд, рішення суду про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини, що охороняються з метою зміцнення сім’ї як соціального інституту та забезпечення кожної дитини сімейним вихованням.
Існування таємниці усиновлення є сучасно доведена необхідність. Дана процедура має бути послідовною, продуманою, яка однозначно має включати й заходи з підвищення професійної компетентності всіх суб’єктів соціальної роботи. Однак існує потреба враховувати під час реформування інституту таємниці усиновлення стандарти, які визначають, зокрема, норми міжнародних угод, ратифікованих Україною, а також суттєву різницю у підходах правових систем різних країн в питанні доступу дитини до записів про всиновлення.
ЛІТЕРАТУРА
Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2947-14
Блінова Г. О. Правове регулювання інституту таємниці усиновлення: сучасні тенденції / Г. О. Блінова // Право і суспільство. – 2013. – № 4. – С. 77-83.
Про охорону дитинства: Закон України, від 26 квітня 2001 року № 2402-III // Голос України.– 06.06.2001. – № 98.
Ватрас В.А. До питання про поняття сімейних правовідносин / В.А. Ватрас // Держава і право ; вип. 23. – К., 2004. – С. 379-374.
Кондратьєва О. Таємниця усиновлення під загрозою [Електронний ресурс] // Юридичнийвісник України. – № 35. – 1–7 вересня. – 2012. –Режим доступу :http://smi.liga.net/articles/2012-09-05/6842703-ta_mnitsya_usinovlennya_p_d_zagrozoyu.htm#
Про доступ до публічної інформації: Закон України, від 13 січня 2011 року № 2939-VI//Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 32. – Cт. 314.
Порядок провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням правусиновлених дітей : Постанова Кабінету Міністрів України, від 8 жовтня 2008 р. № 905 //Урядовий кур’єр. – 07.11.2008. – № 209.
Библиографическая ссылка
Тишкевич О. А. Правове регулювання таємниці усиновлення // . – . – № ;
URL: step-science-bip.csrae.ru/ru/0-204 (дата обращения:
19.04.2024).