Процедура усыновления иностранцами детей, которые являются гражданами Украины, на данный момент является сложной и длительной. Невзирая на детальное урегулирование нормами законодательства порядка усыновления и осуществления надзора за соблюдением прав усыновленных детей, в межгосударственном усыновленные существуют немало проблемы. Решение проблем в обеспечении надзора за соблюдением прав усыновленных иностранцами детей, которые являются гражданами Украины, упрощения порядка иностранного усыновления возможно в том числе путем ратификации Украиной Гаазької конвенции о защите детей и сотрудничества в сфере межгосударственного усыновления от 29 мая в 1993 г., целью которой является также обеспечение предотвращению похищения, продажи детей или торговли ими.
Ключевые слова: иностранное усыновление, семейное право Украины
МІЖНАРОДНЕ УСИНОВЛЕННЯ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ
М.-М. С. Костів, студентка 4 курсу
Інститут права та психології
НУ «Львівська політехніка»
Науковий керівник: М. І. Тарнавська,
к. ю. н., ІНПП НУ «Львівська політехніка»
В Україні міжнародне усиновлення є досить суперечливою темою. Саме по собі усиновлення дітей (у тому числі і іноземними громадянами) – це надзвичайно позитивне явище. Але поряд з цим, спостерігаються випадки торгівлі дітьми, усиновлення дітей іноземними громадянами в корисливих та злочинних цілями. У таких випадках усиновлення не лише не відповідає основному його принципу – захисту інтересів дітей, а й становить загрозу для їх життя та здоров’я. Справи цієї категорії є особливо суспільно значущими, адже усиновлюються діти, які є сиротами та позбавлені батьківського піклування, таким чином, вони, як правило, не мають законних представників, їх інтереси може захистити лише держава в особі своїх органів.
Усиновлення є формою влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і передбачає прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснюється на підставі рішення суду, консульської установи чи дипломатичного представництва України.
Усиновлення дитини, яка є громадянином України,але проживає за межами України, регулюється главою 18 СК України [1], Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94 «Про консульський статут України» [2], Постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 р. № 905 «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених» [3] тощо. Відповідно до ст. 31 Указу Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94 «Про консульський статут України», усиновлення дитини, яка є громадянином України і проживає за межами України, здійснює консул [2].
Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється у порядку, встановленому Європейською конвенцією про усиновлення дітей (переглянута) від 27 листопада 2008 р. (ратифікована Україною 1 вересня 2011 р.) [4], главою 18, ст. 283 Сімейного кодексу України [1], Постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 р. № 905 «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених» [3] та ін.
Погорецька Н.В., зазначає, що лише за умови неможливості влаштувати дитину в рідному середовищі, приймається рішення про міждержавне усиновлення [5]. Ми погоджуємось з цією позицією науковця, адже, відповідно до ст. 24 Закону України «Про охорону дитинства», усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцями провадиться, якщо були вичерпані всі можливості щодо передачі її під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім’ї громадян України [5].
Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах, встановлених главою 18 СК України з врахуванням особливостей визначених ст. 283 СК [1]. Зокрема, дитина може бути усиновлена іноземцем за таких умов: якщо не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти на виховання до себе в сім’ю; якщо вона перебуває не менш як один рік на обліку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей; дитина досягла п’яти років та якщо у разі усиновлення їй буде забезпечено права в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.
Облік дітей, які можуть бути усиновлені, здійснюється службами у справах дітей районних, у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад за місцем походження дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, уповноваженим органом виконавчої влади. На облік беруться: діти-сироти; діти, позбавлені батьківського піклування; діти, батьки яких дали згоду на усиновлення. Облік іноземців, які бажають усиновити дитину, що проживає в Україні, здійснює Міністерство соціальної політики України [3].
Згідно з ч. 2 ст. 283 СК України, усиновлення може бути здійснено до закінчення річного строку перебування на обліку, а також до досягнення дитиною п’яти років, за однієї з таких умов: усиновлювач є родичем дитини; дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку хвороб; здійснюється усиновлення усіх рідних братів і сестер в одну сім’ю, якщо один з них досяг п’яти років і перебуває на обліку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, не менш як один рік; іноземці виявили бажання усиновити дитину, яка є братом або сестрою раніше усиновленої ними дитини.
Переважне право на усиновлення дитини, яка є громадянином України, мають іноземці, які є родичами дитини, або громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.
На усиновлення дитини іноземцем потрібна згода Міністерства соціальної політики України. Іноземці, які бажають усиновити дитину, що проживає в Україні, подають до Міністерства соціальної політики України справу, яка складається з таких документів: заява про взяття на облік кандидатів в усиновлювачі, засвідчена нотаріально; копія паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, у трьох примірниках; висновок компетентного органу країни проживання, який підтверджує можливість заявників бути усиновлювачами (у двох примірниках); дозвіл компетентного органу країни проживання заявників на в’їзд і постійне проживання усиновленої дитини, крім іноземців, які проживають на території країни, з якою Україна має безвізовий режим; нотаріально засвідчене зобов’язання заявника; засвідчена нотаріально письмова згода другого з подружжя на усиновлення дитини, якщо інше не передбачено законодавством; довідка з місця роботи про заробітну плату за останні шість місяців або копія декларації про доходи за попередній календарний рік, засвідчена органом, який її видав або нотаріально; засвідчена нотаріально копія документа про шлюб, зареєстрований в компетентних органах країни (у двох примірниках); висновок про стан здоров’я кожного заявника; довідка про наявність чи відсутність судимості для кожного заявника, видана компетентним органом країни проживання; засвідчена нотаріально копія документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням, із зазначенням його загальної і житлової площі та кількості спальних кімнат; засвідчена нотаріально письмова згода іноземця на отримання інформації про нього в Генеральному секретаріаті Інтерполу та правоохоронних органах держави, громадянином якої є іноземець, та держави, на території якої він проживає (у двох примірниках).
Міністерство соціальної політики України також направляє в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, запит до Міністерства внутрішніх справ України щодо перевірки іноземців, що всиновлюють дитину, яка є громадянином України, на наявність або відсутність інформації компрометуючого характеру в правоохоронних органах інших держав та Генеральному секретаріаті Інтерполу.
Кандидати в усиновлювачі знайомляться з дитиною за місцем її проживання (перебування) у присутності представника служби у справах дітей, працівників дитячого або іншого закладу, в якому проживає (перебуває) дитина, прийомних батьків, батьків-вихователів, опікунів, піклувальників.
Для прийняття рішення про усиновлення іноземці, що є кандидатами в усиновлювачі, звертаються із заявою про усиновлення дитини до суду за місцем проживання (перебування) дитини. Усиновлення дітей проводиться на підставі рішення суду.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», [8] суди при прийнятті заяв повинні перевіряти відповідність форми та змісту такого документа як вимогам, визначеним у ст. 252 ЦПК, так і вимогам, що випливають із глави 18 СК України, а саме: чи наведено в заяві відомості про усиновителів, про дитину, яку бажають усиновити, про її батьків, братів та сестер; чи викладено мотиви, з яких особа хоче усиновити дитину; чи сформульовано прохання про внесення відповідних змін до актового запису про народження останньої. У разі недотримання зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК (залишення позовної заяви без руху, повернення заяви) .
Суд розглядає справу про усиновлення іноземцем дитини, що проживає в Україні, за обов’язковою участю заявника (заявників), уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Розгляд справи за відсутності заявника є підставою для скасування ухваленого рішення.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» [8], при розгляді справи про усиновлення іноземцями дитини, яка є громадянином України, судам необхідно мати на увазі, що усиновлення іноземцями здійснюється за умови забезпечення дитині прав в обсязі, не меншому від установленого законами України. З метою визначення змісту норм сімейного права країни усиновлювача суд може звернутися в установленому порядку за роз’ясненнями до Міністерства юстиції України та інших компетентних органів або залучити експерта (спеціаліста) в галузі іноземного права. Суд також має право запропонувати заявникам надати легалізовані в
установленому порядку витяги з нормативних актів, що забезпечують закордоном права дитини (на житло, освіту, охорону здоров’я, утримання тощо) в тому обсязі, в якому вона має їх в Україні.
Таким чином, процедура усиновлення іноземцями дітей, які є громадянами України, на разі є складною і тривалою. Незважаючи на детальне врегулювання нормами законодавства порядку усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, у міждержавному усиновлені існує чимало проблем. Ми погоджуємося з О. В. Губановою в тому, що до основних проблем, які потребують нагального вирішення слід віднести: проблему неможливості співробітників консульських установ внаслідок незначної їх кількості особисто відвідати сім’ї усиновлювачів; відсутність в деяких країнах українських дипломатичних представництв, а, відтак, і відсутність обліку усиновлених дітей та ін [9].
Вирішення проблем у забезпеченні нагляду за дотриманням прав усиновлених іноземцями дітей, що є громадянами України, спрощення порядку іноземного усиновлення можливе в тому числі шляхом ратифікації Україною Гаазької конвенції про захист дітей та співробітництва в галузі міждержавного усиновлення від 29 травня 1993 р. [10], метою якої є також забезпечення запобіганню викрадення, продажу дітей або торгівлі ними.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21-22. – Ст. 135.
2. Про Консульський статут України: Указ Президента № 127/94 від 02. 04. 1994р. [Електронний ресурс] – Режим доступу :http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/127/94.
3. Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених: Постанова Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 р. № 905 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 79. – Ст. 2660.
4. Європейська конвенція про усиновлення дітей (переглянута) від 27.11.2008 р. (ратифікована Україною 1 вересня 2011 р.) // Офіційний вісник України. – 2011. – № 69. – Ст. 2645.
5. Погорецька Н.В. Міжнародне усиновлення: проблемні питання // Н.В. Погорецька. – Форум права. – 2011. – № 3. – С. 612-617. [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-3/11pnvupp.pdf.
6. Про охорону дитинства: Закон України від 26.04.2001 року № 2402-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 30. – Ст.142.
7. Про затвердження Переліку захворювань, які дають право на усиновлення хворих дітей без дотримання строків перебування на обліку в центральному органі виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дітей, а також до досягнення дитиною п’яти років: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 27.12.2011 № 973 // Офіційний Вісник України. – 2012.– № 19. – Ст. 89.
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 5.
9. Губанова О.В. Організаційно-правове регулювання усиновлення в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / О. В. Губанова. – К., 2011. – 20 с.
10. Конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення від 29 травня 1993 року. [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi7nrega995_365.