Автор приходит к выводу, что обязательность применения нотариального удостоверения сделок по распоряжению корпоративными правами является оправданной и осуществление таких действий значительно снизит риск совершения противоправных действий в отношении их владельцев.
Ключевые слова: корпоративные права, нотариальное удостоверение сделок, защита прав от противоправных посягательств
НОТАРІАЛЬНЕ ПОСВІДЧЕННЯ ПРАВОЧИНУ ЯК МІРА ЗАПОБІГАННЯ ПРОТИПРАВНИМ ПОСЯГАННЯМ НА КОРПОРАТИВНІ ПРАВА УЧАСНИКА ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ
М.Ю. Мерцалов, студент 4 курсу,
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара.
Науковий керівник: І.Г. Алєксєєнко,
к.ю.н., д.п.н., завідувач кафедри цивільного, трудового та господарського права Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.
На сьогоднішній час законотворці йдуть на шляху спрощення умов відкриття та ведення бізнесу, зокрема для покращення показників привабливості ведення бізнесу і залучення іноземного капіталу.
В більшій кількості спрощення відбуваються у сфері оформлення документації на подання для державної реєстрації юридичної особи чи реєстрації змін до відомостей стосовно юридичної особи.
Так, ергономічними факторами в сфері правового регулювання ведення бізнесу є:
по-перше, нотаріальне посвідчення дійсності підписів учасників (засновників, членів) чи уповноважених осіб на установчих документах (статуті або положенні) юридичної особи не потребується. Дане положення стосується і засновницького договору. Вимога нотаріального посвідчення ставиться тільки при створенні акціонерних товариств фізичними особами або у випадках, передбачених законодавством України; [1]
по-друге, вводиться перехід від імперативу до диспозитиву застосування суб’єктами господарювання в своїй діяльності печаток. Дану позицію регламентує Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» від 15 квітня 2014 року № 1206-VII. [2]
Звичайно, подібні дії покращують середовище ведення бізнесу, проте зворотною стороною подібних процесів є збільшення ризику здійснення дій протиправного характеру з заподіянням шкоди корпоративним правам учасників суб’єкта господарювання.
На сьогоднішній час, в законодавстві України вимога стосовно обов’язковості нотаріального посвідчення вчинення правочинів, в яких предмет - розпорядження корпоративними правами.
Цивільний кодекс України (далі ЦК України) в статті 209 регламентує нотаріальне посвідчення правочинів, де зазначено, що при відсутності вимоги нотаріального посвідчення правочину у законі він може посвідчуватися нотаріально тільки за домовленістю сторін. [1]
Тобто, в якості прикладу практичної реалізації вимог законодавства України стосовно відсутності обов’язку нотаріального посвідчення можна привести подання до державного реєстратора, при внесенні змін до відомостей про юридичну особу, а саме при зміні учасників юридичної особи, наступних документів:
1) заяви від фізичної особи простої письмової форми про вихід зі складу засновників (учасників);
2) договір або інший документ стосовно переходу чи передачі частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі юридичної особи;
3) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про примусове виключення із складу засновників (учасників) юридичної особи. [3]
В даному випадку державний реєстратор не володіє повноваженнями перевірки дійсності підписів на подібних документах, а тільки провадить перевірку таких документів на наявність підстав для зупинення розгляду документів чи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації.
Крім цього, при здійсненні вчинення протиправних дій злочинного характеру, володільці корпоративних прав зможуть здійснити захист своїх порушених прав та інтересів лише в площині судового захисту. Так, з’явиться необхідність витребування реєстраційної справи в державного реєстратора, яка може бути надана за вимогою суду. При її отриманні - здійснювати оскарження реєстраційних змін; направляти на почеркознавчу експертизу підписані документи, для встановлення їх підробки. Повний процес судового оскарження забере велику кількість часу, а інколи і значні фінансові ресурси, що унеможливіть нормальну діяльність суб’єкта господарювання.
Відповідно ж до вимог Закону України «Про нотаріат», а саме частин 1, 4, 6 і 9 статті 44 і статті 45, вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус:
1) повинен визначити обсяг цивільної дієздатності фізичної особи, яка приймає участь у їх здійсненні, де визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими ;
2) повинен визначити обсяг цивільної правоздатності і дієздатності юридичної особи, де при перевірці цивільної правоздатності і дієздатності юридичної особи нотаріус зобов'язаний ознайомитися з установчими документами, з інформацією стосовно неї, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців цієї юридичної особи, також перевіряє на відповідність нотаріальної дії, яка вчиняється, обсягу цивільної правоздатності і дієздатності юридичної особи;
3) повинен встановити особу уповноваженого представника при посвідченні нотаріальних дій. І при наявності підстав для сумнівів щодо особи - уповноваженого представника, а також цивільної дієздатності і правоздатності цієї особи нотаріус може подати запит до фізичної або юридичної особи представником якої особа є;
4) повинен встановити дійсні наміри окремо кожної сторони до вчинюваного правочину, який нотаріус посвідчує, а також встановлює відсутність у сторін заперечень стосовно кожної з умов правочину;
5) повинен перевірити справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. [4]
Тобто, при здійсненні процедури проведення нотаріальної дії проводиться ідентифікація сторін, перевіряється їх обсяг цивільної правоздатності та дієздатності, і встановлюється дійсних намірів сторін. Це є чинником запобігання вчинення протиправних дій злочинного характеру.
Також є вагома думка науковців з приводу того, що нотаріальне посвідчення продажу частки у статутному капіталі господарського товариства ускладнить обіг акцій на фондових біржах, що може відобразитися на зниженні залучення інвестицій.
Проте безпека ведення бізнесу повинна превалювати над критерієм зручності, і необхідно шукати способи забезпечення зручності за наявності надійного механізму запобіганню вчиненню протиправних посягань на права та інтереси суб’єктів господарювання.
Тому позиція обов’язку застосування нотаріального посвідчення правочинів що стосуються розпорядження корпоративними є виправданою і здійснення таких дій значно знизить ризик вчинення протиправних дій стосовно власників.
Література:
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV в ред. від 01.04.2016 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15.
2. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» від 15.04.2014 року № 1206-VII [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1206-18.
3. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV в ред. від 01.01.2016 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/755-15.
4. Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII в ред. від 01.01.2016 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3425-12.
Библиографическая ссылка
Мерцалов М. Ю. Нотаріальне посвідчення правочину як міра запобігання протиправним посяганням на корпоративні права учасника юридичної особи // . – . – № ;
URL: step-science-bip.csrae.ru/ru/0-199 (дата обращения:
23.04.2024).