Досудебное урегулирование хозяйственных споров регламентировано действующим Хозяйственно-процессуальным кодексом Украины, в котором четко сформулированный механизм его реализации и последствия применения данного института. Но досудебное урегулирование хозяйственных споров является одним из спорных положений современного украинского хозяйственного процесса. Дискуссия о необходимости существования этого института длится давно, что указывает на неоднозначность и сложность данного вопроса. Вполне естественно, что стороны хозяйственного конфликта должны самостоятельно принять все возможные меры для мирного решения спора, который возник, и только потом обращаться в суд. С другой стороны, существование подобного барьера является, по существу, ограничением права на судебную защиту. Но не все так плохо, практика показывает, что большинство споров, которые возникают между субъектами ведения хозяйства, решаются без представления исков в суд.
Ключевые слова: досудебное урегулирование споров, хозяйственный процесс Украины
ДОСУДОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ
Г. Я. Райда, студентка 4 курсу
Львівський державний університет внутрішніх справ МВС України
Науковий керівник: Л. В. Мелех
доцент кафедри господарсько-правових дисциплін,
к.ю.н., доцент, Львівського університету внутрішніх справ
Досудове врегулювання господарських спорів — це сукупність заходів, що підлягають здійсненню підприємствами та організаціями, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили майнові права та інтереси, до звернення з позовом до господарського суду [3, с.248].
Порядок досудового врегулювання спорів визначається господарським процесуальним кодексом України, якщо інше не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин. Досудове врегулювання покликане забезпечити якомога швидше відновлення порушених прав підприємств і організацій; сприяє виявленню і усуненню причин та умов виникнення господарських правопорушень; досудове врегулювання сприяє організації та підвищенню рівня укладання та виконання господарських договорів [ 1 ] .
Основна мета досудового врегулювання господарських спорів – усувати або попереджати негативний вплив на виробництво з боку контрагентів суб’єкта господарювання шляхом застосування до них правових норм.
Досудове врегулювання охоплює не лише пред’явлення претензій, інших вимог чи направлення певних пропозицій іншій стороні, але й розгляд, добровільне задоволення законних та обґрунтованих вимог боржником (одержувачем пропозицій), надсилання письмових відповідей заявнику (кредитору) [5,с.26].
Пред’являючи претензії, один суб’єкт господарювання вказує іншому на його неправильні дії або помилки, які неправомірно зачіпають його інтереси, і вимагає їх усунення або виправлення добровільно, посилаючись при цьому на нормативний акт і фактичні обставини справи. У цьому полягає суть кожної претензії. І якщо суб’єкт господарювання задовольняє пред’явлену претензію, то відпадає потреба передавати справу для розв’язання до судових органів [2, с.16].
Відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України (ГПК) сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою, а згідно ч. 5 ст. 5 ГПК вимога досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про:
1- визнання договорів недійсними;
2- визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству та порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств і організацій;
3- стягнення заборгованості за опротестованими векселями;
4- стягнення штрафів Національного банку України з банків та інших фінансово-кредитних установ;
5- звернення стягнення на заставлене майно [ 1 ].
Підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії. Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією [4, с.168].
У претензії зазначаються:
1) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії;
2) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;
3) вимоги заявника;
4) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;
5) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів [ 1 ].
Робота по пред'явленню претензій складається із таких етапів:
- підготовча робота (збір доказів, які обґрунтовують претензію, складання розрахунків, калькуляції, проведення взаєморозрахунків та ін.);
- складання проектів претензій, узгодження з зацікавленими структурними підрозділами або посадовими особами і представлення на підпис керівнику підприємства, організації, або його заступнику [ 5, с.25].
Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії. До претензії про сплату грошових коштів може додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії. Досить часто буває таке, щодо претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, тоді вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.
Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії. У випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право переперевірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців [ 1 ].
Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі. У відповіді на претензію зазначаються:
1) повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь;
2) коли претензію визнано повністю або частково, - визнана сума, назва, номер і дата розрахункового документа на перерахування цієї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;
3) коли претензію відхилено повністю або частково, - мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обгрунтовують відхилення претензії;
4) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів [ 1 ].
Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повинно бути повернуто оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслано документи, що обгрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії. Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Якщо претензію про сплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу-доручення, визнано повністю або частково, у платіжній вимозі-дорученні зазначається визнана сума. Платіжні вимоги-доручення виконуються установами банків у порядку, встановленому Національним банком України. За необгрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми [4, с.166].
Таким чином, досудове врегулювання господарських спорів регламентовано чинним Господарсько-процесуальним кодексом України, в якому чітко сформульований механізм його реалізації і наслідки застосування даного інституту. Але досудове врегулювання господарських спорів є одним із спірних положень сучасного українського господарського процесу. Дискусія про необхідність існування цього інституту триває давно, що вказує на неоднозначність і складність даного питання. Цілком природно, що сторони господарського конфлікту повинні самостійно вжити всіх можливих заходів для мирного розв’язання спору, що виник, і лише потім звертатися до суду. З іншого боку, існування подібного бар’єру є, по суті, обмеженням права на судовий захист. Та не все так погано, практика показує,що більшість спорів, які виникають між суб’єктами господарювання, вирішуються без подання позовів до суду. З цього і випливає про доцільність даного інституту в господарському процесі [3, с.248].
ЛІТЕРАТУРА
1. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06.11. 1991 / Відомості Верховної Ради України 2015, № 1798-XII. – Ст. 5-11.
2. Горевий В.І., Курдес О.А. Досудове врегулювання господарських спорів: сутність, проблеми,окремі шляхи їх вирішення / В.І. Горевий, О.А.Курдес / / Монограма. – 2010. – 24 с.