ШАГ В НАУКУ - 2016
I Международная научная дистанционная студенческая конференция

Юридические науки
Законодавче закріплення властивостей доказів у Кримінальному процесуальному кодексі України
Парапир А. Ю. 1

1. Одесский национальный университет им. И.И. Мечникова

Резюме:

В настоящее время вопрос о свойствах доказательств, как и раньше, остается дискуссионным. Нужно пересмотреть эти свойства и понять, включать их в действующее законодательство или не включать. Несмотря на вышесказанное, также необходимо пересмотреть проблему и решить, считать достоверность и достаточность свойствами доказательств или нет.

Ключевые слова: доказательства, доказывание, свойства доказательств


 

ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ВЛАСТИВОСТЕЙ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ  ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ КОДЕКСІ УКРАЇНИ

 

Г.Ю. Парапір, студентка 3 курсу,

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова

Науковий керівник: О.М. Алієва

Старший викладач

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова

 

В наш час дуже важливим є питання правового регулювання законодавчого закріплення властивостей доказів. Поняття доказів у науці кримінально-процесуального права є од­ним з провідних, найважливіших. Питання про сутність доказів, їх властивості протягом досить дов­гого часу привертало пильну увагу науковців, які пропонували різ­ні тлумачення цього поняття. Деякі автори вважали, що доказами в кримінальній справі є факти реальної дійсності. Саме так свого часу визначав докази відомий вчений Л.Є. Владимиров. Він писав: «Кримі­нальним доказом називається будь-який факт, який має призначен­ням викликати у судді переконання в існуванні або неіснуванні будь - якої обставини, яка складає предмет судового дослідження» [1, с. 56].

Сьогодні ж, в ч. 1 ст. 84 чинного КПК України закріплене  легальне поняття доказів. Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню [2].

В чинному КПК України закріплені поняття лише двох властивостей доказів, а саме, належність та допустимість. Водночас, до властивостей доказів деякі вчені відносять достовірність та достатність, їх легальне визначення не розкрите чинним КПК України.

Так, в ст. 85 КПК України зазначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів [2].

Це визначення потребує дослідження двох елементів. По-перше, чи має відношення факт, для встановлення якого використовується доказ, до обставин, які необхідно з'ясувати в даній справі. По-друге, чи взмозі доказ своїм змістом такі факти вста­новлювати. Саме завдяки цій властивості доказів за допомогою якої можна з'ясувати факти та обставини, які ма­ють відношення до справи, сприяють правильному вирішенню спра­ви, прийняттю правильних процесуальних рішень.

Наступною властивістю доказів є їхня допустимість, поняття якої також закріплено в чинному КПК України в ст. 86, де зазначено: доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення [2]. Отже, законодавець окрім поняття «допустимості» доказів закріплює деякі ознаки недопустимості доказів. Це відіграє істотну роль при вирішенні справи.

Як вже зазначалося, до властивостей також можна віднести достовірність та достатність. Але для початку визначимо, що ж розуміється під властивістю.

Властивість — це така озна­ка, яка обов'язково притаманна певному об'єкту, без якої немає цього об'єкта. Якщо погодитись із розглядуваною точкою зору, яку запропонував автор Ю.К. Орлов, який вважає, що «Доказам притаманна властивість до­стовірності, достовірним, на думку автора, є такий доказ, істинність якого не викликає сумніву, і далі він пише, що достовірність доказу може бути встановлена лише на заключному етапі судочинства, і дум­ка про достовірність тих чи інших доказів відбивається у відповідних рішеннях — обвинувальному висновку, вироку», то доведеться дійти висновку, що доказів протягом досудового слідства, можливо, і судового розгляду немає, адже упродовж слідства оцінка відомостей як достовірних може неодноразово змінюватись. До того ж, якщо виходи­ти з того, що в обвинувальному висновку слідчий посилається тільки на докази, істинність яких не викликає сумніву, то що ж буде робити суд, невже він повинен в усіх випадках погодитись зі слідчим? Такий висно­вок протирічить закону, адже суд оцінює докази за власним внутрішнім переконанням, оцінка, яку давав доказам слідчий, не обов'язкова для суду. На всіх етапах кримі­нального судочинства відповідні суб'єкти, які приймають рішення в кримінальній справі, оцінюють докази і мотивують свою думку щодо того, які докази вони вважають достовірними, саме на підставі цих до­казів вони роблять висновки про фактичні обставини справи і наводять аргументи, з яких вони визнають інші докази недостовірними. Такі висновки одного суб'єкта не обов'язкові для інших. Слушні аргументи на підтримку такої думки наводять багато авторів [3, с. 78].

Говорячи про таку властивість доказів як достатність, можна сказати, що
її також не можна розглядати в повному обсязі як властивість доказів. Очевидно, що поняття «достатність» характеризує певну сукупність доказів, вести мову про достатність доказів можливо тільки стосовно прийняття конкретного процесуального рішення. До того ж для прийняття різних рішень потрібна різна сукупність доказів. Так, наприклад, для ухвалення рішення про притягнення особи як обвинуваченого необхідна така сукупність доказів, яка вказує на вчинення злочину конкретною особою. Якщо в справі немає достатніх доказів для ухвалення певного рішення, це не означає, що наявні докази (яких не вистачає для прийняття рішення) втрачають значення доказів.

Але, в наш час, питання про властивості доказів, як і раніше, залишається дискусійним. Потрібно переглянути ці властивості і зрозуміти, включати їх в чинне законодавство або не включати. Незважаючи на вищесказане, також необхідно переглянути проблему та вирішити, вважати достовірність і достатність властивостями доказів чи ні.

Розглянувши всі докази у справі в їх взаємозв'язку,  можна помітити, що кожен із них є як встановлюючим, так і встановлюваним. Будь-який основний доказ, безпосередньо підтверджуючий будь-яку з обставин події злочину, тим самим підтверджує і достовірність іншого основного доказу, встановлюючого той самий факт, і навпаки, оскільки і ті, й інші перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з одним і тим самим фактом.

Всі властивості доказів в певній мірі впливають на вирішення справи судом, але найбільш важливу роль відіграють саме ті властивості доказів, які закріплені в чинному КПК України.

 

ЛІТЕРАТУРА

  1. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах: учебное пособие / Л.Е. Владимиров – Т.: Автограф, 2000. – 271 с.
  2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI (Редакція від 28.02.2016р.) – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17
  3. Орлов Ю. К. Проблемы теории доказательств  в уголовном процессе: учебное пособие / Ю. К. Орлов – М.: Юристъ, 2009. – 175 с.

 

 


Библиографическая ссылка

Парапир А. Ю. Законодавче закріплення властивостей доказів у Кримінальному процесуальному кодексі України // . – . – № ;
URL: step-science-bip.csrae.ru/ru/0-152 (дата обращения: 04.12.2020).


Код для вставки на сайт или в блог

Просмотры статьи

Сегодня: 238 | За неделю: 238 | Всего: 238


Комментарии (0)