ШАГ В НАУКУ - 2016
I Международная научная дистанционная студенческая конференция

Юридические науки
Питання міжнародного досвіду діяльності суду присяжних
Гупало И. Ю. 1

1. Львовский национальный университет внутренних дел

Резюме:

Учитывая международный опыт построения суда присяжных можно сделать вывод, что каждая страна где действует этот институт, по своему структурирует его, определяя принципы его деятельности. В начале XXI века суд присяжных остается ведущей формой участия представителей народа в осуществлении правосудия. Те или иные его правовые модели предусматриваются в законодательстве многих стран мира, которые имеют как устоявшиеся традиции организации и функционирования суда присяжных, так и определенные отличия.

Ключевые слова: суд присяжных, судоустройство зарубежных стран


 

Питання міжнародного досвіду діяльності суду присяжних у кримінальному провадженні

 

Гупало І.Ю., студентка 3 курсу факультету №6,

 Львівського державного університету внутрішніх справ

 Науковий керівник: Дільна З.Ф.

 к.ю.н., доцент кафедри кримінально-правових дисциплін факультету №6,

 Львівського державного університету внутрішніх справ

 

Інститут присяжних на сьогодні функціонує, і досить ефективно в багатьох країнах світу. Загалом віділяють дві моделі суду присяжних - класичну (англо-американську) модель присяжних, яка в впроваджена в ряді держав, що належать до романо-германської правової сім’ї (наприклад, Грузія, Іспанія, Росія та ін.), і континентальну модель, сприйняту багатьма європейськими державами, в тому числі й Україною. Зокрема особливостями класичної моделі є:1) застосування суду присяжних за обвинуваченнями, за якими особа не визнає свою вину; 2) розмежування завдання присяжних – які повинні вирішити «питання факту» (чи винен обвинувачений), і завдання суддів, які вирішують «питання права» (кваліфікація злочину і вибір покарання); 3) присяжні хоч і вивчають докази у справі, але демонструють зовнішню відстороненість від судового процесу, самостійно не опитують його учасників (задають питання тільки письмово, через головуючого); 4) присяжні не зобов’язані аргументувати своє рішення; 5) здійснення ряду процесуальних дій і винесення вироку судом після вердикту присяжних; 6) неможливість апеляційного оскарження рішення журі присяжних; 7) вимога про одноголосне рішення журі. Тоді, як континентальна модель журі присяжних розвивалася на основі суду асизів (характерного для Франції та деяких інших країн) і суду шеффенів (характерного для ряду німецькомовних регіонів). Відмінними рисами даної моделі є загальна компетенція колегії професійних суддів і журі присяжних, які одночасно вершать і «суд права» і «суд факту». Присяжні в цій моделі володіють всіма правами суддів і зобов’язані аргументувати прийняті рішення.

Варто зазначити, що значення слова «журі» («суд присяжних») утворилось в англійській мові як варіант запозиченого старо-французького слова  «jurée». Використання цього терміну дало поштовх класифікації сучасних, існуючих в різних країнах судів, які національним законодавством визначаються як суди присяжних. Так, суди присяжних пропонується кваліфікувати: із роздільними колегіями — Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Гонконг, Швеція, Росія (з 1993 р.), Іспанія (з 1995 р.); із роздільно-спільною колегією, коли після винесення присяжними вердикту остаточне рішення приймається спільно з професійними суддями — Бельгія, Данія, Австрія, Норвегія. Із спільною із професійними суддями колегією — Німеччина (з 1924 р.), Італія (з 1931 р.), Франція (з 1941 р.), Греція (з 1968 р.), Україна. Суд присяжних у сучасному розумінні вперше виник у Англії, а далі поширився разом і англосаксонським правом у США та згодом у країни Європи.  Наприклад, на сьогодні у США суди присяжних поширені значно більше ніж в інших державах світу, що відображає американську систему побудови суспільства і держави, оскільки присяжним є середньостатистичний громадянин США. За прийнятим у 1968 році законом, присяжними у федеральних судах можуть бути  лише громадяни США, які досягли 21- річного віку і проживають у місцевості, де проходить судовий процес, не менше одного року. Не дозволяється включати до списків присяжних військовослужбовців,посадових осіб законодавчих, виконавчих, судових органів. До складу малого журі входять 12 присяжних, у судах деяких штатів – 6. Окружні федеральні суди і суди загальної юрисдикції у штатах розглядають за участю присяжних найзначніші кримінальні справи[1,с.75-78].

У Великобританії більшість справ розглядається за участю лише професійних представників судової ланки і у порядку спрощеного судочинства[2,с.89]. Зокрема, у Великобританії представники обвинувачення й захисту можуть відвести деяких присяжних із присяжних, указавши при цьому причини свого рішення. У Шотландії, крім того, сторони мають право здійснити невмотивований відвід до 3 кандидатів кожен. У більшості країн право відводу надається обвинуваченому. Так, у Північній Ірландії обвинувачений може відвести без зазначення причин до 12 кандидатів у присяжні[3, с.70-72]. Тоді, як суд присяжних Франції діє при апеляційних судах як самостійний судовий інститут. Суди присяжних компетентні розглядати кримінальні справи щодо злочинів, за вчинення який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі понад 5 років. У цій країні суд присяжних  складається з трьох професійних суддів, один з яких, головуючий, є суддею апеляційного суду, а два інших професійних судді є магістратами трибуналу великої інстанції і дев’яти присяжних. Як зазначає в своїй праці А. Радзівіл на відміну від США, у Французькій Республіці порядок складання списків присяжних є набагато складнішим: спочатку створюються попередні списки кандидатур, на основі який спеціальною комісією за місцем знаходження кожного суду проводиться складання щорічного списку кандидатів [4,с. 3].

У Італії суд присяжних існує автономно від судів загальної юрисдикції, і до його компетенції належали окремі категорії справ: убивство, хабарництво, корупція. Суд присяжних Італії за організацією і функціонуванням віддзеркалює французький погляд на цей вид судочинства. Відмінність лише у тому, що ці утворення діють як у першій, так й у другій інстанції. В межах апеляційного округу окремо створюються судові округи для судів присяжних. До складу цього суду входять 6 народних суддів, один магістрат трибуналу і один апеляційний магістрат. Проте існує вимога, що присяжними не можуть бути особи молодші за 25 років, політики, військовослужбовці й особи які визнанні винними у скоєнні кримінального злочину[2, с. 88].

Суд присяжних також ефективно діє і в пострадянський країнах, а саме в КПК Республіки Білорусь,  в ч.3 ст. 32 зазначено, що колегія в складі судді і 2 народних засідателів розглядають справи про злочини, за які кримінальним кодексом передбачено покарання більше 10 років позбавлення волі або смертна кара, злочини неповнолітніх[5]. В Кримінально-процесуальному кодексі Естонії діє інститут судових засідателів які регулюються ст.14, в якій передбачено, що: 1) судові засідателі беруть участь у здійсненні правосуддя при розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції в передбачених цим Кодексом випадках та порядку; 2) судові засідателі при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді; 3) судові засідателі не вправі відмовлятися від здійснення правосуддя, якщо відсутні підстави для відводу, зазначені в цьому Кодексі[6]. Тоді, як в Республіці Молдова і Азербайджанській республіці не діє інститут суду присяжних, а справи розглядаються професійними суддями одноособово або колегіально. Тоді, як в Грузії процесуальним законодавством, зокрема в ч.2ст.22 передбачено, що у разі, коли кількість суддів у районному (міському) суді достатньо для розгляду справ колегіальним складом, голова суду, що розглядає кримінальну справу, може постановити колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів, якщо розгляд і вирішення справи має особливе значення для судової практики або справа з фактичною або правової точки зору відноситься до категорії особливо складних, за винятком випадків, коли справа розглядається з участю присяжних засідателів. У ст. 26 передбачено склад суду присяжних. Так, суд присяжних засідателів складається з 12 засідателів і 2 запасних засідателів, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У складі суду присяжних засідателів має бути не менше шести засідателів у справах про злочини, що відносяться до категорії менш тяжких, не менше восьми – по справах про злочини, що належать до категорії тяжких, не менше десяти – у справах про злочини, що відносяться до категорії особливо тяжких. Також законодавством визначено соціальні гарантії присяжних і вимоги до присяжного(ст.28,29). Передбачені також обставини за яких присяжний не може брати участь в судовому процесі (ст.59) і в якому випадку він може заявити самовідвід(ст.62)[7].

Якщо коротко з приводу інших зарубіжних країн, то варто зазначити, що в Канаді, за винятком справ, що розслідуються в сумарному (спрощеному) порядку і входять у особливу компетенцію магістерських судів, обвинувачений має право вимагати, щоб його справа була розглянута за участю суду присяжних. У Норвегії кримінальні справи у першій інстанції розглядаються судом провінції про злочини, за які передбачено покарання більш суворе, ніж 5 років позбавлення волі або про менш тяжкий злочин, якщо  про це клопочеться обвинувачення. Відтак слухання таких кримінальних справ проводиться 3 професійними суддями та журі з 10 присяжних, причому для винесення вердикту потрібна спільна думка щонайменше 7 присяжних. Тоді, як у Швейцарії, як перша інстанція, у справах про тяжкі злочини виступає суд присяжних. Федеральний суд Швейцарії розглядає як перша інстанція за участю присяжних кримінальні справи про державну зраду, про злочини проти міжнародного права, про злочини та проступки політичного характеру, а також про злочини посадових осіб федерації [8,с.45]. Також цікавим є досвід Іспанії, де в 1995 році був ухвалений основний Закон «Про суд присяжних», відповідно до положень якого у складі журі присяжних разом і суддею суду провінції, який лише веде процес і фактично не бере участь в ухваленні рішення, але може надавати настанови, мало бути 6 осіб.

 З огляду на міжнародний досвід побудови суду присяжних можна дійти висновку, що кожна країна де діє цей інститут, по своєму структурує його, визначаючи принципи його діяльності. На початку ХХІ століття суд присяжних залишається провідною формою участі представників народу в здійсненні правосуддя. У тій чи іншій правовій моделі його передбачено у законодавством багатьох країн світу, які мають як сталі традиції  організації і функціонування суду присяжних.

Література

  1. Ашенков С. Суд присяжних в Україні / С. Ашенков // Вісник прокуратури.-2002. - №3.- С.75-78
  2. Соловей В. Переваги та недоліки створення інституту суду присяжних в Україні/ В. Соловей// Юридичний журнал.- 2012. - №3. - С.88-90
  3. Радзівілл А. Суд присяжних - Лакмусовий папірець зміни правової свідомості суспільства чи крок назад?/ А. Радзівілл// Юридичний журнал.-2011.-№3-С.70-72
  4. Маляренко В. Позитиви и негативи суду присяжних / В. Маляренко //Право України, 2000.– № 3. – С. 3-12
  5. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь [Електронний ресурс]- Режим доступу: http://pravo.kulichki.com/vip/upk/00000001.htm
  6.  Уголовно-процессуальный кодекс Эстонии [Електронний ресурс]- Режим доступу:  http://yurotdel.com/zakony/ugolovno-processualnyi-kodeks-estonii.html
  7. Уголовно-процессуальный кодекс Грузии [Електронний ресурс]- Режим доступу: https://matsne.gov.ge/ru/document/download/90034/54/ru/pdf
  8. Шишкін В.І. Судові системи країни світу / В.І. Шишкін. Книга 1.– К.: Юрінком Інтер, 2001. – 336 с.

 

 


Библиографическая ссылка

Гупало И. Ю. Питання міжнародного досвіду діяльності суду присяжних // . – . – № ;
URL: step-science-bip.csrae.ru/ru/0-146 (дата обращения: 24.11.2020).


Код для вставки на сайт или в блог

Просмотры статьи

Сегодня: 285 | За неделю: 285 | Всего: 285


Комментарии (0)