ШАГ В НАУКУ - 2016
I Международная научная дистанционная студенческая конференция

Юридические науки
Правові аспекти укладення мирової угоди у господарському процесі
Визняк О. В. 1

1. Львовский государственный университет внутренних дел

Резюме:

Статья рассматривает особенности заключения мирового соглашения в хозяйственном процессе Украины

Ключевые слова: хозяйственный процесс Украины, мировое соглашение


 

ПРАВОВІ АСПЕКТИ УКЛАДЕННЯ МИРОВОЇ УГОДИ  ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ

 

О.В.Візняк, студентка 4 курсу.

Львівський державний університет внутрішніх справ МВС України

Науковий керівник: Л.В.Мелех,

к.ю.н., доцент, доцент кафедри господарсько-правових дисциплін

Львівського державного університету внутрішніх справ

 

 

 

На сучасному етапі розвитку господарських правовідносин мирова угода є не тільки процесуальним засобом припинення судового спору, але й стає вагомим економічним інструментом, який дозволяє шляхом взаємних поступок досягти балансу економічних інтересів між сторонами.

Варто зазначити, що інститут мирової угоди притаманний не лише господарському процесу, а й цивільному, провадженню справ про банкрутство тощо. Причому в кожному названому випадку такий інститут має свої особливості. В даній роботі буде йти мова про мирову угоду в господарському процесі.

Нормативне визначення мирової угоди в Україні існує лише стосовно укладання мирової угоди при провадженні справи про банкрутство. Так, відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ, мирова угода визначається як домовленість між боржником і кредитором (групоюкредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов’яза-ння за угодою сторін [2]. 

Світова практика застосування інституту мирової угоди свідчить, що реалізувати право на укладання мирової угоди можуть особи, які беруть участь у справі й на чиїх правах та обов’язках може відобразитись судове рішення (тобто особи, що мають не лише процесуально-правовий, а й матеріально-правовий інтерес при вирішенні справи). Можливість укладання мирової угоди особами, які не мають матеріально-правового інтересу у вирішенні спору (наприклад, прокурор, органи державної виконавчої влади), виключається.

Аналіз ст. 78 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України),  дозволяє дійти висновку, що мирову угоду укладають між собою сторони судового процесу. Відповідно до ст. 21 ГПК України, сторонами судового процесу визнаються позивач і відповідач, а отже, мирова угода може укладатись лише між ними. Однак подальший аналіз інших норм ГПК України призводить до дещо інших висновків.Так, відомо, що ст. 22 ГПК України визначає права та обов’язки сторін, зокрема конкретні права сторін, які передбачені частинами 2, 4 і 5. Однак безпосередньо право укласти мирову угоду ст. 22 ГПК України не передбачає, хоча ч. 2 ст. 22 містить положення, відповідно до якого сторони користуються й іншими правами, наданими їм кодексом. Таким чином, із впевненістю можна стверджувати, що до прав сторін належить також право укладати мирову угоду [3].

Слід зазначити, що в процесі можуть брати участь і інші особи, крім позивача й відповідача. Зокрема, до таких осіб можна віднести третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Необхідно зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 26 ГПК України, такі особи користуються всіма правами й несуть усі обов’язки позивача. Тобто такі особи користуються не лише тими правами, що перелічені в ст. 22 ГПК України, а й правами, перерахованими в інших статтях, до яких належить і ст. 78 ГПК України [2].

Проте, у випадку укладання мирової угоди третіми особами, які заявляють самостійні вимоги, необхідно зважати на те, що самостійний характер таких вимог завжди повністю або частково виключає вимоги позивача, на відміну від співпозивачів, вимоги яких не виключають одна одну. Тому, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, може укласти з відповідачем мирову угоду лише в тому випадку, коли первісний позивач відмовляється від позову або суд відмовляє йому в задоволенні позовних вимог. В іншому випадку суб’єктами мирової угоди разом з третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет позову, мають виступити відповідач і первісний позивач [2].

Відповідно до ст. 29 ГПК України прокурор, який бере участь у справі, не має права на укладення мирової угоди, навіть не дивлячись на те, що користується всіма правами сторін. З цього приводу слушно зауважив О.П. Подцерковний, що мирова угода може призводити до поступок з боку сторін, а отже, вони мають характер оперативної діяльності та мають бути безпосередньо вчинені сторонами [5, с.175].

Питання мирової угоди в господарському судочинстві врегульовані ст. 78 ГПК України, відповідно до якої умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами [1].

 До затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмету позову. Про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Отже, мирова угода укладається в письмовій формі сторонами або їх представниками. Причому умови мирової угоди сторін викладаються та підписуються ними в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи [4].

Мирова угода має бути затверджена господарським судом, про що вказується в постановленій ним ухвалі. В ухвалі про затвердження мирової угоди в резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови, вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат. Цією ж ухвалою припиняється провадження у справі. Затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти – окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження. Господарський суд не має права самостійно змінювати умови затвердженої ним мирової угоди сторін, навіть у випадку, коли на це є згода самих сторін [4].

Стаття 78 ГПК України  чітко не визначає, на якій стадії процесу можливе укладення мирової угоди. Світова практика застосування інституту мирової угоди свідчить, що вона може бути укладена на будь-якій стадії судового процесу, про що прямо зазначено у текстах процесуальних нормативно-правових актів. Однак в Україні це питання теж не досить повно врегульовано. ГПК України містить загальну ст. 78, яка вживає термін “господарськийсуд” як орган, що має право затверджувати мирові угоди [3].

Отже, при відповіді на питання, на якій стадії можливе укладення мирової угоди, необхідно звернути увагу на наступне.

Розділ ХІ ГПК України має загальний характер, тобто норми, що містяться в ньому, можуть застосовуватись як при вирішенні справи в першій інстанції, так і при вирішенні справи в апеляційному та касаційному порядку (статті 99 і 111-5). Крім того, у випадках, коли необхідно підкреслити повноваження або статус господарського суду саме першої інстанції, вживається термін “місцевий господарський суд”. Отже, можна дійти висновку, що затверджувати мирову угоду може господарський суд будь-якої інстанції [3].

Також важливо, що ст. 78 ГПК України не прив’язує можливість затвердження мирової угоди до моменту вирішення справи по суті. До того ж згадаємо, що мирові угоди затверджуються ухвалами суду, якими одночасно припиняється провадження в справі. Так, відповідно до п. 3 ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція має право скасувати рішення повністю або частково й припинити провадження у справі; відповідно до п. 4 ст. 111-9 ГПК України, касаційна інстанція може скасувати рішення повністю або частково й припинити провадження у справі [6].

Відомо, що відповідно до п. 7 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження в справі, якщо сторони уклали мирову угоду і її затвердив господарський суд.

Таким чином, незважаючи на відсутність прямого дозволу, апеляційні й касаційні (поряд із місцевими) господарські суди мають право затверджувати мирові угоди.

На підтвердження зазначеної вище тези залишається лише згадати положення п. 4 ст. 121 ГПК України, відповідно до якого мирова угода, укладена сторонами в процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення [3].

Отже, мирову угоду в господарському процесі можна визначити як одну з форм прояву свободи в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється в укладенні між ними угоди про заміну зобов’язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов’язанням з метою врегулювання такого спору. Відповідно до ч. 4 ст. 78 ГПК України, мирова угода затверджується ухвалою суду, якою одночасно припиняється провадження у справі.

Таким чином, мирова угода – це спосіб вирішення судового спору “миром”, без винесення судового рішення. Специфічною ознакою мирової угоди є можливість її укладення на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, що дає можливість позивачеві та відповідачеві задовольнити свої інтереси та припинити суперечку у будь-який момент.

Однак мирова угода не позбавлена недоліків, що зумовлені недостатнім або ж нечітким правовим регулюванням. Для ліквідації прогалин правового регулювання інституту мирової угоди слід: 1. Доповнити ГПК України нормою, яка передбачатиме перелік справ, у яких укладення мирової угоди буде неможливими у зв’язку зі специфікою предмету спору.

2. Внести зміни до ГПК України, в результаті чого за господарськими судами апеляційної та касаційної інстанції нарівні з судами першої інстанції має прямо визнаватися право на затвердження мирової угоди.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06.11.1991 № 1798-XII (із змінами і доповненнями) // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1798-12.

2. Полянський Євгеній стаття: «Проблематика примусового виконання мирової угоди в Україні» від 13.07.2010р. №28.  //[Електронний ресурс]/Режим доступу: http://www.vvplawfirm.com/uk/publicationsall/66-2011-04-20-09-23-41/113-2010-08-11-12-17-13.

3.Олександра Чупрун стаття: «Деякі питання укладання мирової угоди в господарському процесі» від 2003 року//[Електронний ресурс]/Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=220.

4. Згама А. О. стаття: «Деякі аспекти укладення мирової угоди у господарському процесі» від 2013. № 5.//[Електронний ресурс]/Режим доступу: file:///C:/Users/User/Downloads/Nvmgu_

jur_2013_5_27.pdf.

5. Подцерковний О. П. Господарське процесуальне право: підручник / за ред. О. П. Подцерковного, М. Ю. Картузова. – Х.: Одіссей, 2012. – 400 с.

6. Шапіров В.С., Сердюк В.І. стаття: «Мирова угода: особливості та правове регулювання»від 2015 року № 2. //[Електронний ресурс]/Режим доступу: http://ippi.org.ua/sites/default/files/

shvsmopr_46_2_2015_0.pdf.


Библиографическая ссылка

Визняк О. В. Правові аспекти укладення мирової угоди у господарському процесі // . – . – № ;
URL: step-science-bip.csrae.ru/ru/0-14 (дата обращения: 24.11.2020).


Код для вставки на сайт или в блог

Просмотры статьи

Сегодня: 398 | За неделю: 398 | Всего: 398


Комментарии (0)