ШАГ В НАУКУ - 2016
I Международная научная дистанционная студенческая конференция

Юридические науки
Проблема формалізації електронних доказів у господарському процесі шляхи конструктивного вирішення
Круць К.И. 1

1. Львовский государственный университет внутренних дел

Резюме:

Статья посвящена исследованию проблем теоретического и практического характера, возникающих в процессе формализации электронных доказательств а хозяйственном процессе Украины

Ключевые слова: хозяйственный процесс, доказательство, электронный документ, формализация


 

ПРОБЛЕМА ФОРМАЛІЗАЦІЇ ЕЛЕКТРОННИХ ДОКАЗІВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ: ШЛЯХИ КОНСТРУКТИВНОГО ВИРІШЕННЯ

 

К. І. Круць, студентка 4 курсу.

Львівський державний університет внутрішніх справ МВС України

Науковий керівник: Л.В.Мелех,

к.ю.н., доцент, доцент кафедри господарсько-правових дисциплін

         Львівського державного університету внутрішніх справ

 

 

Можливості формалізація деяких розумових операцій все частіше бурхливо обговорюється у науковій літературі, адже йдеться про створення таких комп’ютерних систем, що зумовили би оцінку доказів й прийняття процесуально значущих рішень.

Не потрібно ставитися до цього як до суцільної фантастики [1, с. 21].

Оскільки ч.3 ст. 2-1 Господарсько процесуального кодексу України (далі – ГПК)  вже зараз закріплює автоматизовану систему документообігу, яка дозволяє здійснити визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності [2].

Справи, що розглядаються господарськими судами, при всій своїй складності в чомусь стереотипні. Якщо б вдалося створити досить об'ємний банк прецедентів з окремих категорій господарських справ і вірно виділити ті істотні ознаки, що характеризують доказову ситуацію, то можна було б передати комп'ютеру функцію оцінки доказів або передбачати рішення з конкретних справ (концепція «електронного судді») [1, с.21 -22].

Немає сумнівів, що нормативне регулювання у сфері електронних доказів вже давно не відповідає соціальним реаліям, більш того – невиправдано гальмує їхній розвиток. Чинна редакція ГПК не враховує повною мірою досягнень науки і техніки. Мовай денасам перед про інформацію, почерпнуту з Інтернету, і листування електронною поштою, що несприймаютьсягосподарськими судами України як докази у справі[1, с. 14].

Правозастосовча практика, не чекаючи реакції законодавця, виробила низку схем, які з перемінниму спіхом використовуються при спробах якимось чином формалізувати використання електронних документів вгосподарському судочинстві, а саме:

1.Найбільш надійним способом легалізації електронного листування вважається його нотаріальне засвідчення [1,с. 17].

Ч. 4 ст. 8 Закону України «Про електроннідокументи та електронний документообіг» гарантує, нотаріальне посвідчення цивільно-правової угоди, укладеної шляхом створення електронного документа, здійснюється в порядку, передбаченому законом [3].

На підставі цієї норми деякі нотаріуси, звичайно, за відсутності заперечень з боку контрагентів, йдуть на посвідчення такого роду угод. Проте слід враховувати, що законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність нічого не говорить про порядок здійснення вказаних нотаріальних дій і більше того – не передбачає самої можливості засвідчення угод, укладених в електронній формі [1, с.17]. Так,  глава 7 п. 8 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» передбачає, щоза наявності технічних можливостей роботи з електронними документами нотаріус засвідчує справжність електронного цифрового підпису на документах за правилами, передбаченими чиним законодавством. Дане положення передбачає лише право нотаріуса засвідчувати справжність електроного цифрового підпису ане обв`язок[4].

2. Фактичне прирівнюванняе лектронних документів до письмових.

В господарські суди матеріалиел ектронного листування надаються в роздрукованому, паперовому вигляді й зовніявляють собою не щоінше, як письмові джерела інформації. Але в такому випадку суд буде оцінювативже неелектронні, а письмові докази [1,с. 17].

Однакпісля такого перетвореннявін, по суті, перестає бути електронним і ста єтрадиційним документом» [5, с. 145]. Так еперет ворення електронних документів пов'язаноще і з тим, що сааме письмові документи є єдино прийнятними для зберігання у справі [6, с. 100]. Разом із тим навіть ця звична паперова форма електронних документів не гарантуєні суду, ані сторонам позбавленнявід проблем, пов'язаних із правильним вирішенням господарського спору, адекватним дослідженням і доведенням фактичних обставин, що входять у його предмет. Справа в тому, що коли електронний документ, перетворений у візуальну форму, виявляється на паперовом уносії, то певною мірою він дійсно уподібнюється письмовому доказу.

Очевидно, що письмовий документ щонайменше зобов'язаний містити всі необхідні реквізити. Проте всі ці реквізити якраз відсутні в тому випадку, якщо сторони обрали електронну форму його укладення як менш обтяжливу і більш мобільну.

3. Найменш конфліктним способом ідентифікації електронних документів є використання сторонами електронного цифрового підпису (далі – ЕЦП) при укладанні угод [1,с.17 -18].

Відповідно дост. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» , ЕЦП - вид  електронного  підпису,  отриманого  за  результатом  криптографічного  перетворення набору  електронних  даних,  який  додається до цього набору або логічно з ним  поєднується  і  дає  змогу  підтвердити  його  цілісність  та ідентифікувати  підписувача. Електронний    цифровий   підпис накладається  за  допомогою  особистого  ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Приотриманні доступу до ЕЦП даний ключ виконує роль своєрідного пароля. Згідно з ч. 1 ст. 3 згаданого Закону, електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручногопідпису (печатки) у випадках передбачених цим Законом [7].

Таким чином, їїная вність усуває всі ризики, пов'язані з електронною формою документів. Вона здатна забезпечи ти достовірність і автентичність потрібної контрагентам інформації та надати останній юридичну силу. Не випадково сього дні кожен український судя має особисту ЕЦП, що накладається на ухвалені ним вироки і рішення перед передачею їх до Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдина проблема тут, мабуть, – тільки слабка оснащеність господарюючих суб'єктів ЕЦП та їїдорожнеча [1, с. 18].

4. Нарешті, останнім способом легалізаціїелектроннихдокументів є вказівка на можливість їх використання в самому тексті угоди. Прийомом, який може допомогти довести факти, викладені в електронному листуванні, є підтвердження змісту електронних листів шляхом посилань на них у подальшій кореспонденції. Якщо контрагент відповість на такий лист, не заперечуючи при цьому самого факту отримання попередніх електронних листів, то в такому випадку з'являється підстава на їх використання як тих доказів, існуванняяких за умовчанням було визнано контрагентом.[1, с.19].

Шляхами конструктивного вирішення проблеми формалізації електроних доказів у господарському процесує наступними:

1. Насамперед, ГПК України слід доповнити нормами, щодо визнання юридичної сили електронних документів, що циркулюють при розгляді господарських спорів.Необхідно брати до уваги, що вітчизняний суддівський корпус більшою мірою орієнтується на писане право, а тому легалізація електронних документів саме як судових доказів необхідна насамперед на законодавчому рівні. Слід пам’ятати і про припис що зазначений у ст. 19 Коктитуції України, згідно з якою органи державної влади їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України[8]. Тобто суди діють за принципом «дозволено тільки те, що прямо передбачено законом».

До речі, певний крок у цьому напрямку вже було зроблено в ході судової реформи 2010 р. Тоді в ГПК була внесена ст. 2-1, на підставі якої в системі господарських судів була запроваджена так звана автоматизована система документообігу. Усі  норми були спрямовані на вдосконалення внутрішньоорганізаційної судової діяльності. Так чому б законодавцю не зайнятися вдосконаленням сутнісної сторони судочинства, створивши сприятливі умови для сторін, що оперують електронними документами ?

2.Необхідність у вставленні спеціальних норм, що визначають гарантії достовірності отриманих відомостей. Приміром, як визначити, чи було те чи інше електронне повідомлення надіслано з належної поштової скриньки належним суб'єктом ? [1, с.20]. Вченими встановлено, що технічно цілком можливо визначити, з якого саме комп'ютера був відправлений той чи інший документ, проте вельми скрутно персоніфікувати його відправника [9, с. 86].

Ускладнює електронний документообіг й та обставина, що в електронні документи дуже легко внести зміни, що, у свою чергу, завжди буде провокувати сумніви в їх достовірності. У зв'язку з цим було б цілком логічним закріпити в господарському законодавстві України норму, відповідно до якої при реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців суб'єктам, поряд з іншою інформацією про себе, слід було б вказувати адресу своєї електронної пошти. Це дало б можливість господарському суду сповіщати сторони про стан розгляду справ електронною поштою,не вдаючись до розсилки судових повідомлень, виконаних на дорогому папері та дозволило бпопередити можливі огріхи поштової служби й практично миттєво повідомляти сторони про хід процесу,зокрема про необхідність явки до суду.

Якщо ж учасники спору, намагаючись зловжити своїми процесуальними правами, приховали б своюелектронну адресу або апелювали б до її зміни, то суд на це завжди міг би заперечити, що направляв необхіднуінформацію на ту електронну адресу, яка була зазначена в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тобто суб'єкти вважаються повідомленими належним чином. Як відомо, саме такий порядокщодо паперових повідомлень був уведений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який доповнив ст. 64 ГПК. Отже настав час аналогічним чином врегулювати і порядок направлення електронних повідомлень.

 3.У судовій практиці часто виникає необхідність визначити, хто насправді є власником того чи іншого Інтернет-сайту, судді розглядають це як нездійсненне завдання [1,с.20-21].

Пленум Верховного Суду України у своїйПостанові «Про застосування судами норм законодавства про захиставторського права і суміжних прав» від 04.06.2010 р. роз'яснив, що в такому випадку суд можевитребувативідомості про власника веб-сайту в адміністраторасистемиреєстрації та облікудоменнихнайменувань і адресу українського сегмента мережіІнтернет.Отже, це положення також доцільно закріпити в господарсько-процесуальному законодавстві.

Опоненти комп'ютеризації господарської юрисдикції нерідко мотивують свою позицію тим, що неможливо визначити, кому належить електронна адреса, з якої було направлено тій чи інший електронний документ. Адже при формуванні електронної адреси як облікове ім’я користувача необов'язково використовується його ім'я або найменування його організації. Для її запобігання можна розробити різного роду кодові позначення, умовні знаки, паролі та інші аналоги власноручного підпису, насамперед ЕЦП, яка хоча б і в далекому майбутньому, але отримає широке поширення подібно до того, як мобільні телефони за лічені роки перетворилися з предметів розкоші в пересічні засоби зв'язку [1, с. 21].

Звичайно, труднощі розробки подібних алгоритмів у зв'язку зі специфічністю індивідуальних актів судового пізнання дають підстави вважати, що оцінка доказів ще довгий час буде здійснюватися за внутрішнім переконанням судді. Але науково-технічнийпрогрес повинен постійносприяти тому, щобцепереконаннябазувалося на якомогабільшточних, повних і об'єктивнихпідставах.

ЛІТЕРАТУРА

1. Присяжнюк О. О. Електроннідокази у господарськомупроцесі: проблемиформалізації / О. О. Присяжнюк, О. П. Євсєєв // Проблемизаконності : акад. зб. наук.пр. – Харків, 2011. – Вип. 117. – С. 13–23.

2. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06.11.1991 № 1798-XII (із змінами і доповненнями) // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1798-12.

3.Закону України «Про електроннідокументи та електроннийдокументообіг»

4. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 ( зі змінами і доповненнями) // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12

5.Боннер А. Т. Электронный документ как доказательство в гражданском и арбитражном процессе / А. Т. Боннер // Закон. – 2009. – № 11. – С. 157.

6.Булгакова І.В. Електроннідокази в господарськомупроцесі: поняття і порядок застосування / І. В. Булгакова // Вісникгосподарськогосудочинства. – 2011. – № 2. – С. 103.

7. Закон України "Про електронний цифровий підпис" від 22 травня 2003 р. № 852-IV ( зі змінами і доповненнями) // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/852-15

8.Конституція України: Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (із змінами і доповненнями) // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

9.Боннер А. Т. Доказательственное значение информации, полученной из Интернета / А. Т. Боннер // Закон. – 2007. – № 12. – С.98

 


Библиографическая ссылка

Круць К.И. Проблема формалізації електронних доказів у господарському процесі шляхи конструктивного вирішення // . – . – № ;
URL: step-science-bip.csrae.ru/ru/0-13 (дата обращения: 28.11.2020).


Код для вставки на сайт или в блог

Просмотры статьи

Сегодня: 396 | За неделю: 396 | Всего: 396


Комментарии (0)