Статья посвящена исследованию актуальных проблем определения правового статуса открытого моря
Ключевые слова: открытое море, международное морское право
Відкрите море як об’єкт загальної спадщини людства
В.Ф. Владимирець, курсант 5 курсу. Національний університет «Одеська морська академія»
Науковий керівник: О.С. Савич, доцент, к.ю.н., Національний університет «Одеська морська академія»
На сьогоднішній день в міжнародно-правових актах відсутня дефініція загальної спадщини людства як правової категорії. Поняття «загальна спадщина людства» визначається дослідниками та практиками через перерахування об'єктів, які мають велике значення для розвитку й збереження людського роду й тому можуть бути невід'ємною спадщиною, що є загальною для всього людства. Тобто поняття «загальна спадщина людства» знаходиться в стадії «визначення через перерахування».
Нормативне закріплення як об’єктів загальної спадщини людства отримали лише Міжнародний Район морського дна, Місяць та їх ресурси. Але, проаналізувавши правовий статус та режим використання вищезазначених об’єктів та виокремивши їх ознаки як об’єктів загальної спадщини людства, можемо дійти висновку, що режим загальної спадщини людства притаманний більшій кількості об’єктів, одним з яких є відкрите море.
Розглянемо критерії віднесення того чи іншого об’єкту до об’єктів загальної спадщини людства та відповідність їм правового регулювання відкритого моря. Кастельонською декларацією про нові перспективи загальної спадщини людства 1999 року закріплюються, що поширення режиму загальної спадщини людства на той чи інший об’єкт повинно ґрунтуватися в основному на наступних п'яти принципах:
По-перше, загальна спадщина людства належить всьому людству і не може бути звернена у власність окремої особи [4]. Відповідно до ст. 2 Конвенції про відкрите море 1958 року: «відкрите море є відкритим для всіх націй» [1]. Дане положення також знайшло своє нормативне закріплення в Конвенції ООН з морського права 1982 року. Саме із цього твердження випливають закріплені у вищезазначених конвенціях свободи відкритого моря (свобода судноплавства, свобода польотів, свобода прокладки підводних кабелів і трубопроводів та ін.). Даними свободами користуються всі держави (як прибережні, так і ті, що не мають виходу до моря).
Щодо неможливості звернення відкритого моря у власність ст. 89 Конвенції ООН з морського права 1982 року встановлюється, що «ніяка держава не має права претендувати на підпорядкування будь-якої частини відкритого моря своєму суверенітету» [3].
По-друге, воно може використовуватися виключно в мирних цілях відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй [4]. Відповідно до ст. 88 Конвенції ООН з морського права 1982 року: «відкрите море резервується для мирних цілей» [3]. Дане твердження підкріплюється ст. 301 «Використання морів у мирних цілях» вищезазначеної конвенції, відповідно до якої: «при здійсненні своїх прав і виконанні своїх обов'язків згідно з цією Конвенцією держави-учасники утримуються від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави або будь-яким іншим чином, несумісним з принципами міжнародного права, втіленими в Статуті Організації Об'єднаних Націй» [3].
По-третє, його слід охороняти і стежити за його використанням людством в ім'я людства, для нього і виключно в його інтересах, інакше кажучи в інтересах всіх людей, всіх народів і всіх країн без дискримінації [4]. Прийнято велику кількість міжнародно-правових актів, покликаних в юридичному плані вирішити це питання щодо вод та ресурсів відкритого моря. Так на першій Конференції ООН з морського права була прийнята Конвенція про рибальство и охорону живих ресурсів відкритого моря 1958 року, яка вступила в силу 1966 року. Відповідно до ч. 2 ст. 1 вищезазначеної конвенції: «держави зобов'язані, кожне по відношенню до своїх громадян, вживати заходів або ж брати участь спільно з іншими державами в прийнятті заходів, які виявляться потрібними для охорони живих ресурсів відкритого моря» [2].
Тільки за період з 1957 р. по 1980 р. між державами на регіональному рівні було укладено 13 правових актів, що регулюють видобуток і охорону різних живих ресурсів моря в різних регіонах Світового океану. Серед них: Тимчасова конвенція про збереження котиків північної частини Тихого океану 1957 р., Міжнародна конвенція про охорону атлантичних тунців 1966 р., Конвенція про збереження тюленів Антарктики 1972 р. та ін. [5, с. 117 ].
Частина XII Конвенції ООН з морського права 1982 року, що має назву «Захист та збереження морського середовища», також присвячена цим питанням. Відповідно до ст. 192 Конвенції ООН з морського права 1982 року: «держави зобов'язані захищати і зберігати морське середовище» [3]. Цим положенням всі держави об'єднуються загальним обов'язком і відповідальністю за збереження екології морського середовища і перш за все середовища відкритого моря оскільки в інших морських просторах (економічній зоні, територіальному морі та ін.) держави несуть обов'язки і відповідальність індивідуально [5, с. 119].
По-четверте, його використання має бути раціональним, з тим щоб давати можливість його поновлення та збереження, зокрема, в інтересах майбутніх поколінь [4]. Як вже зазначалося раніше, однією із свобод відкритого моря є свобода рибальства, що дає право промислу живих ресурсів відкритого моря. Враховуючи те величезне значення, яке мають морепродукти в загальному балансі життєзабезпечення людства, світова спільнота вимушена була вживати ефективних заходів у галузі їх правової охорони та регулювання видобутку [5, с. 86], адже якщо не будуть прийматися вищезазначені заходи, кількість живих ресурсів моря в результаті їх промислу скоротиться і деякі їх види зникнуть зовсім. Зважаючи на все це, у 1958 році, як вже зазначалося раніше, була прийнята Конвенція про рибальство і охорону живих ресурсів відкритого моря. В Конвенції ООН з морського права 1982 року, питання використання живих ресурсів відкритого моря отримали подальший розвиток. Так відповідно до п. а ч. 1 ст. 119 Конвенції 1982 року: «при визначенні розміру допустимого улову і встановлення інших заходів по збереженню живих ресурсів відкритого моря держави: a) приймають... заходи з метою підтримки або відновлення популяцій видів, що виловлюються, на рівнях, при яких може бути забезпечений максимальний стійкий вилов...» [3].
По-п’яте, блага, які добувають із використання загальної спадщини людства, повинні в дусі справедливості йти на користь всім державам, всім людям і всім народам [4]. Стосовно відкритого моря це означає, що при використанні ресурсів відкритого моря повинні враховуватися інтереси усіх держав: і прибережних, і тих що не мають виходу до моря, і держав, що розвиваються. Виходячи з аналізу норм Конвенції ООН з морського права 1982 року, можемо дійти висновку, що цей міжнародно-правовий акт сприяє встановленню справедливого і рівноправного міжнародного економічного порядку, при якому враховуються інтереси і потреби всього людства, і зокрема особливі інтереси і потреби країн, що розвиваються як прибережних, так і тих, що не мають виходу до моря.
Виходячи із вищенаведеного, можемо дійти висновку, що є всі передумови для легалізації правого статусу відкритого моря як об’єкту загальної спадщини людства.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Конвенція про відкрите море 1958 року : [Електронний ресурс] / Верховна Рада України / Законодавство України / Міжнародні документи / Організація Об’єднаних Націй. – Режим доступу до док. : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_180.
5. Анцелевич Г. А. Международно-правовой статус и режим использования морских объектов общего наследия человечества. Перспективы развития в порядке de lege ferenda: Монография. – К. УАЗТ, 2002. – 360 с.
Библиографическая ссылка
Владимирец В. Ф. Відкрите море як об’єкт загальної спадщини людства // . – . – № ;
URL: step-science-bip.csrae.ru/ru/0-119 (дата обращения:
26.04.2024).