Встановлення умов та підстав застосування запобіжних заходів для прийняття законного та обґрунтованого рішення про їх обрання, має беззаперечно важливе значення. Слід зазначити, що як умови так і загальні підстави застосування запобіжних заходів мають комплексний характер, при цьому останні повинні бути обґрунтовані наявними у матеріалах кримінального провадження достатніми доказами.
Ключевые слова: меры пресечения, права объвиняемого, уголовный процесс Украины
УМОВИ ТА ПІДСТАВИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ
ЗА ЧИННИМ КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ
Т. В.Кучерук, студентка 3 курсу.
Запорізький національний технічний університет
Науковий керівник: Назаренко П.Г.
к.ю.н., доцент, Запорізький національний технічний університет
Розгляду проблемних питань застосування запобіжних засобів у кримінальному судочинстві у різні часи були присвячені роботи таких науковців, як Ю.М. Грошевий [1], Т.В. Данченко [2], З.Д. Енікєєв [3], О.П. Кучинська [4], В.О. Попелюшко[5], Ю. Д.Лившиц [6], М.Ю. Бездольний [7] та інші.
У КПК України використовуються як термін "застосування запобіжного заходу" так і термін "обрання запобіжного заходу". Ці поняття необхідно розрізняти, адже "обрання запобіжного заходу" включає в себе прийняття рішення про запобіжний захід. У той час як застосування запобіжного заходу - це процесуальна дія, яка здійснюється з моменту прийняття рішення про обрання запобіжного заходу до її зміни чи скасування.
Метою даної статті є формування комплексного уявлення про умови та підстави застосування запобіжних засобів у кримінальному провадженні відповідно до процесуального законодавства України.
Одним з найголовніших недоліків Кримінально-процесуального кодексу УРСР (надалі – КПК УРСР) був порядок застосування, обрання та скасування запобіжних заходів, оскільки їх застосування пов’язане з обмеженням конституційних прав і свобод людини та вони застосовувалися тоді, коли особа ще не була визнана винною.
З прийняттям нового КПК України запроваджується концепція запобіжних заходів, покликана забезпечити дотримання органами слідства прав та свобод підозрюваних та обвинувачених. У новому КПК України з’явились принципово нові запобіжні заходи (домашній арешт), а також зникли архаїчні запобіжні заходи, які були “успадковані” від СРСР (порука громадської організації або трудового колективу).
Запобіжні заходи можуть застосовуватись як на стадії досудового розслідування, так і під час судового провадження. Відповідно, до ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування – слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
На мою думку, позитивною новелою стала ч. 3 ст. 176 КПК України, яка визначає, що слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам вчинення обвинуваченим, підозрюваним відповідних дій.
Як зазначив З.Д. Єнікєєв, застосування запобіжних заходів обмежено конкретними межами – досягненням зазначеної мети, встановленої кримінально-процесуальним законодавством. Якщо необхідності у досягненні даної мети немає чи запобіжні заходи обираються для досягнення іншої мети, наприклад, щоб примусити обвинуваченого дати показання, таке застосування цих примусових заходів є незаконним.
Однією з гарантій забезпечення прав людини при застосуванні запобіжних заходів є правова вимога обґрунтування клопотання слідчого, прокурора, який ініціює вирішення цього питання, а також ухвали слідчого судді, суду про їх застосування або продовження строку дії. Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підстави застосування запобіжних заходів є такі складові: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування, суду, перешкоджати здійсненню кримінального провадження або продовжити протиправну діяльність, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення тощо.
Лише за наявність цих складових, надається достатні підстави слідчому, прокурору ініціювати вирішення слідчим суддею, судом питання про застосування запобіжного заходу; у противному випадку можливість такого ініціювання виключається, про що чітко зазначено у ч. 2 ст. 177 КПК України.
Також слід звернути увагу, що під час визначення підстав для застосування конкретного виду запобіжних заходів слід ураховувати правило, що закріплено ч. 3 ст. 176 КПК України, – слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику чи ризикам. При цьому найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим – тримання під вартою.
Вчені-процесуалісти пропонують різні підходи щодо розуміння підстав застосування запобіжних заходів, які можна умовно поділити на дві основні групи: 1) підставою застосування запобіжного заходу може вважатися лише достовірно доведена неналежна поведінка обвинуваченого [8]; 2) підставою застосування запобіжного заходу достатньо вважати навіть ймовірність неналежної поведінки обвинуваченого, яка прогнозується у свідомості слідчого виходячи з його попереднього професійного та життєвого досвіду [6].
Авторський колектив таких науковців, як В. Г. Гончаренко, В. Т. Нор, М. Є. Шумило, В. І. Бояров та інших, зазначає, що підстава застосування запобіжного заходу поділяється на загальну й особливу складові. Загальною є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а особливою - наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, а також засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, з перешкоджанням кримінальному провадженню, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, у якому підозрюється, обвинувачується.
В.В. Смирнов, вважає, що «до моменту прийняття рішення про обрання запобіжного заходу повинно бути встановлено сукупність обставин, що свідчитимуть про неналежну поведінку обвинуваченого в процесі розслідування. Коли в основу рішення про обрання запобіжного заходу будуть покладені достовірні фактичні дані про неналежну поведінку, а не суб’єктивну думку про неналежну поведінку, то й саме рішення буде достовірним» [9]. Я вважаю, таке вирішення цієї проблеми є недосяжним у практичній діяльності, оскільки органи досудового розслідування , не мають можливості відслідковувати поведінку кожного підозрюваного, обвинуваченого з метою вчасного виявлення їхніх приготувань і спроб перешкодити кримінальному провадженню.
Також не слід забувати, що ситуації, в яких слідчому доводиться приймати рішення про обрання відповідного запобіжного заходу, можуть бути різного ступеня складності. Обумовлюється це обсягом інформації про обставини кримінального правопорушення та особу, яка вчинила правопорушення. У будь-якому випадку клопотання про обрання запобіжного заходу має ґрунтуватися на фактичних даних, що містяться в матеріалах провадження.
Підсумовуючи все вищевикладене, хотіла би відмити, що у КПК України запроваджено нову концепцію порядку застосування запобіжних заходів, зокрема реалізовано принцип змагальності сторін через участь підозрюваного, обвинуваченого, захисника під час вирішення судом питання про застосування запобіжних заходів, а також наділення їх відповідними процесуальними правами.
В ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд повинні, посилання на докази, які обґрунтовують обставини, які свідчать про наявність підстав для його застосування (п. 4 ч. 1 ст. 196 КПК).
У 1996 році перелік вітчизняних запобіжних заходів було доповнено ще одним заходом кримінально-процесуального примусу - заставою. На сьогодні в кримінально-процесуальному законодавстві України інститут застави відповідає сучасним вимогам застосування примусу одночасно із забезпеченням міжнародних стандартів захисту прав і свобод людини при застосуванні запобіжних заходів у кримінальному судочинстві. Так, п. З ст. 9 Міжнародного пакту про громадські і політичні права передбачено, що утримання під вартою осіб, які очікують судового розгляду, не повинно бути загальним правилом, але звільнення може залежати від поданих гарантій явки до суду.
Завданням кримінального судочинства відповідно до ст. 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Застосування належної правової процедури означає суворе додержання встановленого кримінальним процесуальним законом порядку досудового розслідування та судового провадження. Саме це є гарантією встановлення об’єктивної істини при здійсненні кримінального провадження, застосування до винного справедливого покарання і не притягнення до кримінальної відповідальності невинуватого. У випадку, коли невинуватий був обвинувачений або засуджений, підданий необґрунтованому процесуальному примусу, йому за рахунок державного бюджету має бути компенсована незаконно заподіяна майнова та моральна шкода.
Отже, одного лише зазначення в клопотанні про застосування запобіжних заходів обставин про те, що підозрюваний, обвинувачений не виконують покладених на них процесуальних обов’язків, а також намагаються чи намагатимуться переховуватися від органів досудового розслідування та суду чи іншим чином протидіяти кримінальному провадженню або продовжуватиме злочинну діяльність, недостатньо. Це повинно підтверджуватися відповідними матеріалами, які має дослідити слідчий суддя при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу.
На практиці слідчі подають клопотання до слідчого-судді формально, лише на своїх припущеннях, коли реальних підстав не зазначається в ст. 177 КПК України. При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд поряд з підставами, зазначеними у ст. 177 КПК, зобов’язаний врахувати і деяку інші обставини, які передбаченні в ст. 178 КПК.
Таким чином, встановлення умов та підстав застосування запобіжних заходів для прийняття законного та обґрунтованого рішення про їх обрання, має беззаперечно важливе значення. Слід зазначити, що як умови так і загальні підстави застосування запобіжних заходів мають комплексний характер, при цьому останні повинні бути обґрунтовані наявними у матеріалах кримінального провадження достатніми доказами.
2. Данченко Т. В. Застава в системі запобіжних заходів у кримінальному процесі України : Автореф. дис... канд. юрид. наук / Т. В. Данченко; Київ. нац. ун-т внутр. справ. - К., 2007. - 17 c. - укp.
3. Еникеев З. Д. Меры процессуального принуждения в системе средств обвинения и защиты / З. Д. Еникеев. – Уфа, 1978.
4. Кучинська О. П. Принципи кримінального провадження в механізмі забезпечення прав його учасників : [монографія] / О. П. Кучинська. – К. : Юрінком Інтер, 2013. – 288 с.
5. Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи: Навчальний посібник.- К.: Кондор, 2006.- 234 с.
6. Лившиц Ю. Д. Меры пресечения в советском уголовном процессе / Ю. Д. Лившиц. – М. : Юридическая литература, 1964. – 139 с.
7. Бездольний М. Ю. Проблеми практичної реалізації заходів безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві / М. Ю. Бездольний // Право і Безпека. - 2011. - № 2. - с. 181-184.
8. Роль захисника у досудовому слідстві при обранні запобіжних заходів, не пов’язаних із взяттям підварту : матер, міжнар. наук, практ. конференції (22–23 лютого 2006 р.; м. Харків) / редкол.: В. В. Сташис (голов, ред.) [та ін.]. – X. : К. : Серга, 2006. – 184 с.
9. Смирнов В. В. Арест как мера пресечения, применяемая следователем органов внутренних дел/ В. В. Смирнов. – Хабаровск: Изд-во Хабаровского университета, 1987. – с. 86.
Библиографическая ссылка
Кучерук Т. В. Умови та підстави застосування запобіжних заходів за чинним кримінальним процесуальним кодексом України. // . – . – № ;
URL: step-science-bip.csrae.ru/ru/0-116 (дата обращения:
27.04.2024).