ШАГ В НАУКУ - 2016
I Международная научная дистанционная студенческая конференция

Юридические науки
Поняття та сутність меж судової влади
Сухомлин В. С. 1

1. Запорожский национальный технический университет

Резюме:

Реальные границы деятельности и функционирования судебной власти во взаимоотношениях со всеми другими ветвями власти определены в Основном Законе Украины. В нем заложены минимальные и максимальные проявления судебной власти во взаимоотношениях триады: личность, общество, государство, а также со всеми другими ветвями власти. Закрепление границ осуществления судебной власти отличается в различных правовых системах. Осуществление судебной функции государством в определенных правовой системой пределах должно обеспечивать реализацию справедливости. Иначе существует опасность обращения субъектов общественных правоотношений к внесудебному разрешению конфликтов, в том числе с применением силы для реализации справедливости в субъективном ее понимании участниками таких отношений.

Ключевые слова: судебная власть, разделение властей


 

ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ МЕЖ СУДОВОЇ ВЛАДИ

 

В.С. Сухомлін, студент магістратури.

Запорізький національний технічний університет

Науковий керівник: Назаренко П.Г.

к.ю.н., доцент, Запорізький національний технічний університет

 

Проблема меж державної влади є малодослідженою темою, хоча більшість відомих правознавців у своїх працях частково висловлювалися щодо цього. Вирішення теорією права питання про мінімальні та максимальні межі державної, зокрема і судової влади, визначають її функції, завдання та мету діяльності.

В умовах активних глобалізаційних процесів повстає проблема ефективного розмежування гілок влади, визначення їх місця, можливостей і способів дії заради забезпечення стабільності та оперативної організації суспільних справ із урахуванням свободи особи, людини і громадянина. У сучасному інформаційному суспільстві держава і її складові елементи мають діяти пропорційно, тобто вирішувати проблеми з такою швидкістю, з якою вони виникають, причому ефективно: без втрати будь-яких ціннісних попередніх надбань людства у сфері держави і права, а формуючи якісно нові шляхи поступального розвитку людства. Загалом у взаємовідносинах з будь-якими іншими суб’єктами судова влада має «внутрішні» (відносини між гілками влади) і «зовнішні» (відносини з індивідом, суспільством, державою) межі.

На нашу думку, обмеження судової влади законом і правом, свідчить про те, що судова влада поширюється на всі правовідносини, на які поширюється право і закон. Зрештою формулювання «право і закон» надає можливість судовій владі діяти тоді, коли закон перестає бути правовим і з огляду на його положення намагаються встановити штучні межі судової влади. В такому разі судова влада підкоряється праву і може припиняти дію законів, визнаючи їх неправовими, зокрема: неконституційними. Недаремно автор такої моделі поділу державної влади зазначив в проекті статті Конституції України про те, що судова влада здійснює свою діяльність у встановлених Конституцією України межах і відповідно до узгоджених з нею законів [1].

Здійснюючи свою діяльність, судова влада може як абстрактно, так і практично впливати на різні сфери життя державно-правової системи, в тому числі на політику, межі якої важливо та необхідно окреслювати владою народу та права, моралі для збалансованого, поступального розвитку держави і суспільства. Наявність чітких меж діяльності будь-якого явища сприяє його стабільності та прогнозованості, а їх відсутність, хоч і створює ілюзорну свободу для самого явища, проте за своєю природою є хаосом, в якому неможливо нічого передбачити, визначити або уточнити. Дослідження і точний опис меж здійснення судової влади допоможе з’ясувати її соціальну цінність, розкрити взаємозв’язки між організаційним, функціональним оформленням та підвищенням її ефективності, визначити обсяги фактичних і потенційних можливостей щодо участі у освоєнні соціального капіталу в державно-правовій системі.

В. Мовчан пропонує визначати поняття «межі здійснення судової влади» двома основними шляхами. Перший варіант – при з’ясуванні змісту меж здійснення судової влади застосовувати за аналогією методологію А. Машкова, використану при визначенні через найближчий рід та видову відмінність поняття «межі державного втручання» в атрибутивному та генетичному сенсі. Зауважимо, що А. Машков критично ставиться до визначення меж через можливості і заборони. Однак у кінцевому результаті все одно визнає межі як можливості цього явища [2]. За цією методологією межі здійснення судової влади можна визначити як крайні характеристики судової влади, її граничні (реальні чи потенційні) можливості (максимум або мінімум) впливу (втручання, проявів) на інші соціальні влади, гілки державної влади, державу в цілому і її владу, буття природи, суспільства, окремих соціальних груп, особи, які (прояви, втручання) багато в чому визначені насамперед її (судової влади) просторово-часовими рамками, при цьому ці крайні характеристики усвідомлюються суб’єктами соціальних відносин як щось кінцеве, непереборне, остаточне.

В цьому відношенні межі здійснення судової влади сприймаються через максимум та(або) мінімум можливостей судової влади, як крайні, гранично можливі прояви суду у системі соціальних державно-правових відносин. Окреслені таким чином межі здійснення судової влади є невід’ємною складовою судової влади і мають суб’єктивний і динамічний характер, сформовані зсередини явища – внутрішні межі. Такі межі визначені природою самого явища, змінюються зі зміною величин судової влади або ж штучно вольовими діями через зміну меж. При перетині судовою владою визначених для неї таким способом меж остання втрачає свої якості – перестає здійснювати саме судову владу, а здійснює іншого роду владні функції. Девізом діяльності судової влади в цьому випадку може стати: «Дозволено те, що тільки прямо передбачено в законі». Другий варіант, запропонований В. Мовчаном, – це визначення меж здійснення судової влади через діалектичну природу явища із застосуванням математичних методів та логічного закону виключеного третього [3, с. 24].

В юридичній літературі зазначено, що особа наділяється системою прав і свобод, обов’язків, які сукупно формують її правовий статус. Спір про право, конфлікт виникає з того моменту, коли особа не може реалізувати свої права, або не виконує свої обов’язки, передбачені правовим статусом. Судова функція держави покликана забезпечувати впорядковане розв’язання будь-яких конфліктів, що виникають між суб’єктами суспільних відносин та не допускати свавільне, нелегальне їх вирішення, вихід за межі правової системи і нелегальне використання примусу [4, с. 121].

Щоб отримати судовий захист, будь-яка особа має відповідати критеріям позивача, заявника тощо, дотримуватися процесуальних вимог щодо можливої та/або необхідної для неї поведінки. Виникає проблема, чи обмежується здійснення судової функції держави правовими статусами процесуальних учасників судових відносин, чи повинно обмежуватися загальним правовим статусом людини? Чи може будь-яка людина отримати судовий захист, навіть якщо вона не відповідає формальним критеріям позивача, заявника? Формально, межами здійснення судової влади щодо особи є визначені щодо неї правові статуси як процесуального учасника, міра можливої і необхідної поведінки судових органів. У літературі про здійснення судової влади запропоновано розглядати її найменші та найбільші можливі обмеження, обумовлені правовими статусами учасників судового процесу. На наш погляд, у контексті необхідності забезпечення стабільності суспільного правопорядку, національної безпеки, нижньою межею здійснення судової функції держави щодо особи має бути правовий статус людини загалом у правовій системі та судової влади як суб’єкта суспільних відносин. Виконання державою судової функції оцінюється суспільством і виражається у рівні довіри до судової влади. Це, в свою чергу, впливає на пропорційне співвідношення кількості конфліктів, що вирішуються судовими органами в межах судової системи, системи права і кількості конфліктів в суспільстві, що вирішуються самостійно сторонами, в тому числі із застосуванням сили.

На нашу думку, в юридичній науці потрібно встановити ту критичну межу, за якою держава хоч і виконує судову функцію, однак, в силу недовіри суб’єктів суспільства до судової влади, конфлікти, спори про право не вирішуються виключно в правовій сфері. У таких випадках сторони конфлікту самостійно вдаються до відновлення справедливості, в тому числі із застосуванням сили, чим порушують стабільність суспільних правовідносин, що є прямою загрозою національній безпеці.

Метою реалізації судової функції держави є забезпечення впорядкованого розв’язання конфліктів у суспільних правовідносинах і забезпечення таким чином їх стабільності. Визначення формальних меж судової влади через правові статуси розкриває її максимальні або мінімальні величини, однак не розкриває аксіологічну сутність судової функції держави.

На сьогодні проблемні питання меж здійснення судової функції держави малодосліджені теорією та історією держави і права. В процесах становлення правової держави та громадянського суспільства можливі суперечності і протистояння між суб’єктами таких процесів щодо вирішального владного впливу на суспільство. З теоретичної точки зору такі потенційні конфлікти становлять небезпеку для стабільності суспільних правовідносин та є прямою загрозою національній безпеці. Оскільки єдиною формою досягнення справедливості при вирішенні спорів і конфліктів у суспільстві лишається судова діяльність, то виникає запитання: в яких межах ефективно здійснюється судова функція держави, якщо її владний вплив зменшується, а роль суб’єктів громадянського суспільства збільшується? Ми пропонуємо розглядати поширення судової влади, як мінімум, на процесуальних учасників, передбачених чинними процесуальними кодексами, а як максимум – на суспільство і державу в цілому як окремо взятих суб’єктів. Судова функція держави обмежується правовими статусами сторін у судових правовідносинах та правовими статусами суб’єктів судової влади, з іншого боку – максимальні можливості для її реалізації і загальні обмеження закладені у загальних правових статусах судової влади, суспільства, держави в цілому і в правовому статусі абстрактної особи.

Таким чином, реальні межі діяльності і функціонування судової влади у взаємовідносинах з всіма іншими гілками влади визначені в Основному Законі України. У ньому закладено мінімальні і максимальні прояви судової влади у взаємовідносинах тріади: особа, суспільство, держава, а також з усіма іншими гілками влади. Закріплення меж здійснення судової влади відрізняється в різних правових системах.

Здійснення судової функції державою у визначених правовою системою межах повинно забезпечувати реалізацію справедливості. Інакше існує небезпека у зверненні суб’єктів суспільних правовідносин до позасудового вирішення конфліктів, у тому числі із застосуванням сили для реалізації справедливості у суб’єктивному її розумінні учасниками таких відносин.

Межі здійснення судової влади сприймаються через максимум та(або) мінімум можливостей судової влади як крайні, гранично можливі прояви суду в системі соціальних, державно-правових відносин. Окреслені таким чином межі здійснення судової влади є невід’ємною частиною судової влади і носять об’єктивний та динамічний характер.

Межі здійснення судової влади розрізняють залежно від її впливу на особу, суспільство та державу. Їх можна визначити через правові статуси її суб’єктів та судової влади, а також через можливості та обмеження, які встановлюються для членів суспільства, які готуються зайняти посаду судді.

Реальні межі діяльності та функціонування судової влади у взаємовідносинах зі всіма іншими гілками влади визначаються в Основному Законі, в ньому ж закладаються мінімальні та максимальні прояви судової влади у взаємовідносинах тріади особа, суспільство, держава, а також з усіма іншими гілками влади.

 

ЛІТЕРАТУРА

  1.  Мовчан В.В. Проблеми визначення меж судової влади: теоретико- правові аспекти / В.В. Мовчан // Матеріали Наук.-практ. Інтернет-конф. – 2012. – Секція № 6. – 24 грудня.
  2. Машков А. Проблеми теорії держави і права: співвідношення та межі / А. Машков. – К.: КІС, 2011. – 407 с.
  3. Мовчан В.В. Поняття, сутність та види меж здійснення судової влади / В.В. Мовчан // Вісник Академії адвокатури України. – 2013. – № 1(26). – С. 22–25.
  4. Комаров С.А. Общая теория государства и права: (курс лекций) / С.А. Комаров. – 2-е. изд., испр. и доп. – М.: Манускрипт, 1996. – 370 с.

 

 


Библиографическая ссылка

Сухомлин В. С. Поняття та сутність меж судової влади // . – . – № ;
URL: step-science-bip.csrae.ru/ru/0-114 (дата обращения: 28.11.2020).


Код для вставки на сайт или в блог

Просмотры статьи

Сегодня: 246 | За неделю: 246 | Всего: 246


Комментарии (0)